Чоловічок був єдиним у жіночому товаристві. Не Ален Делон, звісно. Та куди там — навіть на Денні де Віто не тягнув. Але собою пишався безмірно. Найбільше, схоже, тим, що належав до сильної статі, представники якої на Чернігівщині — вражаюча демографічна меншість: у розрахунку на кожну тисячу жіночого населення припадає 826 чоловіків. Тобто настав час вносити корективи у загальновідому пісню про те, що на десять дівчат за статистикою — дев’ять юнаків, тому що останніх вже менше.  

Сьогодні в Україні майже 54% населення – жінки. Їх умовно можна поділити на дві групи: ті, котрі усвідомили свою суспільну роль і значимість, і ті, які про це навіть не задумувалися. Причина – в тому, що наше суспільство у цьому питанні, на мій погляд, ще не готове перейти до цивілізованих норм. Чому? Бо в цивілізованому світі ця тема не може стояти на такому рівні, як стояла тоді, коли чоловік здобував мамонта, а жінка готувала з нього їжу.  

Один із телесюжетів спершу розсмішив, а потім викликав щире бажання потиснути героям розповіді їхні нечисті, але такі кмітливі руки. Та й справді. Уявіть бізнесмена середньої руки. Йому вдалося вбитися в пір’я, але хочеться нових перспектив. Та без заручання когось із вищої влади не бачити їх, як власних вух. Як же дістатися монаршої уваги?  

Інвесторів від України відштовхують нинішні традиції ведення бізнесу, себто корупція, хабарництво та диктат бюрократичної машини. Такий висновок зробили учасники науково-практичної конференції молодих економістів «Перспективи управлінської діяльності суб’єктів господарювання», яка відбулася в Черкасах. Участь у ній взяли понад сто молодих науковців — викладачів, аспірантів і студентів із 24 вищих навчальних закладів України.  

Верховна Рада України 9 лютого 2012 року ухвалила постанову «Про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у передвиборний період  2012 року», яка передбачає вжиття заходів Кабінетом Міністрів щодо припинення перевірок відповідними службами органів виконавчої влади і державними установами на період проведення кампанії з виборів народних депутатів України.  

Нещодавно висловлена главою уряду думка про необхідність розробки системи добору талановитих школярів на ранніх стадіях не могла не порадувати. А хіба можна бути проти створення вітчизняної ІТ-академії, про що також ішлося останнім часом! Цілковите схвалення думаючих громадян отримав, між іншим, висновок щодо сенсу життя, який полягає не в накопиченні грошей, як дехто переконаний, а, за висловом Прем’єр-міністра, в парадоксальному мисленні.   

Щороку в країнах ЄС на смітнику опиняється 89 мільйонів тонн цілком придатної до вживання їжі. Це становить 50% загального щорічного обсягу виробництва харчової промисловості Євросоюзу! Якщо розкидати цю цифру на кількість його населення, вийде, що один європеєць купує, проте з тих чи тих причин викидає у кошик 179 кілограмів нормальних продуктів. Найбільш недбалими виявилися прості громадяни. На них припадає 42% легковажно викинутих на смітник  продуктів. За ними йдуть виробники харчів — 39%; ресторани і кафе — 14%; а на великі супермаркети припадає найменше змарнованих харчів — усього 5%.

Кінець робочого дня. Надворі майже темно. Поспішаю купити хліб у кіоску й швидше гайнути додому. Попереду жінка замовляє буханець. Продавчиня з віконечка мляво переводить погляд у її бік і припиняє перегукуватися з колегою, що навпроти торгує ковбасами й сирами. Хлібину подала , а та їй, відповідно, гроші. Узявши в руки зернистий буханець, жінка, вочевидь, зрозуміла, що він не першої свіжості, до того ж побачила, як його зняли з вітрини. Тому попросила іншу випічку, свіжішу, й повернула  назад товар. Невдоволена продавчиня  поміняла на заварний хліб. Спостерігаю за цим процесом і тупцюю на місці, бо проймає холод.

Нещодавно у спальному мікрорайоні Вінниці відоме в області підприємство відкрило фірмовий магазин. А в його просторому підвальному приміщенні розмістився «маг» з красномовною назвою «Євро секонд-хенд». Іду якось, а до підвалу черга. Цікаво! Справді: вже, мабуть, ті, хто виріс за секонд-хенду, паспорти отримують, але до магазинів вітчизняної легкої промисловості черги немає, а сюди, хоча й іноді, але є. Тож зайшов і гайда приміряти купівельну спроможність.  

 Вам, свідомим громадянам, не цікаво було б дізнатися цифру, скільки в нас людей, які в різні часи служили в Радянській армії? А як на мене, то хай би були такі дані. І не для якихось книг рекордів чи абсурдів. Для одного, гадаю, правильного висновку. Але резюме, як годиться, наприкінці.

А поки разом зі святковими привітаннями захисникам Вітчизни пригадаємо одну річ. Колись хлопці (автор серед інших) прагнули влитися до лав захисників. Прагнули! Ба, більше: дехто з юнаків майже на колінах благав військового комісара заплющити очі на деякі вади здоров’я, які раптом знайшли медики. Бо тоді не служити в армії автоматично означало бути неповноцінним. І найперші труднощі після вердикту «ніц не годен» виникали у стосунках з прекрасною статтю.