Останнім часом мій імунітет демонстрував дива витривалості — на застуду не хворіла понад рік. Проте ніщо не триває вічно. І ось кілька тижнів тому відчула, як різко заболіла голова, почався нежить, підвищилася температура. Довелося торувати шлях до поліклініки.
Прошмигнути повз гардероб у верхньому одязі не вдалося — змусили залишити куртку. І тут я одразу відчула, що приміщення поліклініки майже не опалюють. 

Недавні протести чорнобильців та інших пільговиків, викликані зменшенням соціальних виплат, змушують владні структури уважніше ставитися до запитів цих людей, оперативніше реагувати на недоліки, пов’язані з їхнім обслуговуванням. Ось і в Черкасах чимало чорнобильців обурені тим, як держава забезпечує їх безплатними ліками. Подібна ситуація склалася й у деяких районних центрах. Добре, що місцева влада дослухається до скарг цих людей, намагається наводити порядок.  

Голова КМДА Олександр Попов зобов’язав керівника КП «Київпастранс» Миколу Ламбуцького їздити на роботу і з роботи виключно міською електричкою. Щоб на власному досвіді вивчити «температурний режим» у вагоні. Таку інформацію ми знайшли в Інтернеті і, щиро кажучи, майже поспівчували посадовцеві. Бо вивчати йому буде що. Там, розповідають люди, які щодня користуються цим видом транспорту, такий «дубняк», що кожна поїздка — майже подвиг. Це для звичайного киянина, який звик до подібних «сюрпризів».

Особисто для мене згадки про афганську війну насамперед асоціюються із капітаном-«афганцем», із яким служили разом в одному танковому батальйоні. Серед інших офіцерів наш зампотех (заступник командира по технічній частині) виокремлювався справді фаховим знанням найтонших нюансів експлуатації і обслуговування бронетехніки, а ще — регулярними запоями.

Час від часу подумки повертаюся до однієї розмови. Співбесідник — голова сільськогосподарського підприємства. Він із тієї плеяди сучасних господарів, завдяки яким відроджуються занепалі поліські села: люди одержують роботу, дорогу, газ і водогін, не лишаються поза увагою і життєво важливі заклади — ФАП, школа, дитсадок тощо.  

Під час нещодавнього піку низьких температур стояв в амфітеатрі станції метро «Героїв Дніпра». Пив каву. Аж раптом картина, яка, здалося, могла збити мороз одразу на десять позначок. Четверо псів-безхатченків, вишикувавшись у колону, статечно прямували поближче до тепла, що його зі свистом викидала ненажерлива підземка. І не в тому річ, що живими залишалися сірки в умовах роздутої епідемії сказу, а... Кожен пес, чимось нагадуючи зовнішні труби опалення, був старанно закутаний у ганчірки і перев’язаний мотузками.  

З вікон моєї квартири, що в одній з п’ятиповерхівок, добре проглядається центральна частина Сум. А що вже казати про небесну сферу над обласним центром! Як тільки якесь свято чи подія, не треба поспішати на площу Незалежності, аби подивитися барвистий феєрверк чи салют. Став біля вікна — і милуйся різнокольоровим дивом, яке, щоправда, потроху перестає дивувати: останнім часом подібні автографи дедалі частіше з’являються над слобожанським містом.  

У цьому закладі з неяскравою назвою «спеціалізований загальноосвітній», іншими словами — школа-інтернат, куди потрапляють діти з відхиленнями здоров’я і з неблагополучних сімей, здивував не басейн, а культура поведінки учнів. В коридорі на перерві ні мене, ні фікуси ніхто не збивав з ніг і з точки опори. В класі на запитання дорослих відповідали, щоразу піднімаючись з-за парти.   

Гідрометцентр Франції «Метео Франс» встановив помаранчевий, передостанній, рівень небезпеки у 41 департаменті країни у зв’язку з різким похолоданням і снігопадами. У великих містах терміново створюються пересувні пункти-притулки для бідних і бездомних людей.  

У селищі Ровжі, а це Вишгородський район на Київщині, засяяли вуличні ліхтарі. Не так щоб на кожному стовпі стрункими рядами… Поетично кажучи, як іскри Вселенської душі, що на кожному кроці не трапляються. Однак і це викликало у місцевого люду неабияке збудження.