Днями в моєму будинку сталася пожежа. Синім полум’ям спалахнула квартира поверхом нижче. Точніше, як з’ясувалося згодом, її підпалили. Сталася сварка між чоловіком, який уже вранці був напідпитку, і його скандальною колишньою дружиною. Хто саме став палієм, версії бабусь на лавочці, які завжди все знають, різняться. Але факт залишається фактом. Від витівки безвідповідальних сусідів постраждали жителі цілого будинку. 

Справжній шквал в’їдливих коментарів викликало поширене в інтернеті повідомлення, що Надія Савченко буцімто закликала українців просити вибачення у жителів Донбасу чи навіть, як повідомили окремі сайти, у бойовиків «ДНР/ЛНР». Відповіддю стали звинувачення ще недавнього кумира у зраді й прозорі натяки про «засланого козачка» і «троянського коня», озвучені як потужною гвардією диванних патріотів, так і досить поважними особами, серед яких навіть ті, на кого покладено обов’язок давати поради Президенту з питань правоохоронної діяльності. 

«Іду отак, а поруч машина пригальмувала, у прочинене віконце висунувся молодик і пістолет на мене наводить. У мені все похололо, я зойкнула і сумочкою голову прикрила. А вони як зарегочуть — і поїхали далі», — жінка й справді була бліда і злякана. Коли на тебе наводять зброю, то не з’ясовуватимеш, справжня вона чи парубки здуру тішаться іграшковим пістолетом. Десять років тому такі жарти викликали неабияке обурення. Нині ж світ ніби знавіснів: співгромадяни розгулюють зі справжньою зброєю, а людське життя знецінилося. 

Люди намагаються видаватися кращими, ніж є насправді. Своїм іміджем переймаються не лише політики і чиновники, артисти й письменники. Деякі журналісти також занадто героїзують свою роботу. Звісно, чимало колег поплатилися життям, виконуючи професійні обов’язки, але є й ті, хто без особливих потрясінь заробляв на шмат хліба з маслом, небезкорисливо дружив із чиновниками і політиками. Нерідко такі люди б’ють себе кулаком у груди, говорячи ледь не про дисидентство та блискучі статті, які спричинили переполох у райкомах та обкомах. Щодо «блискучості» виникають сумніви, бо за десятиліття окремі так і не навчилися по-людськи писати — публікації нагадують недолугі прес- релізи. 

Галузь освіти я добре знаю, оскільки понад двадцять років працював у ній. Довелося чимало побачити. Марно сподіватися, що освіта в умовах хабарництва, яке заполонило Україну, залишилася не враженою. За радянських часів викладачі, можливо, також грішили цим, але не в таких масштабах. За роки свого студентства (1966—1971) не пам’ятаю жодного побору. Інколи студенти пригощали викладачів, які заходили в гуртожиток, привезеними з дому самогоном і ковбасою. Це було не даниною за іспити і заліки, а щиросердим частуванням. 

Йому легше давалися вечірні ефіри. Він часом жартував, що важко вставати о шостій ранку, щоб вести програму на радіо. Відкритий, завжди усміхнений, енергійний, справжній профі… Може, вибухівку й заклали звечора, однак пристрій спрацював о 7.45, коли Павло Шеремет поспішав на ранковий ефір. Натиснув на гальма, і машина вибухнула. Незабаром радник глави МВС Зорян Шкіряк заявив, що вибуховий пристрій в автомобілі могли активізувати дистанційно.

Чи були ви в Тростянці? Даруйте, а де це? У Прикарпатті, десь на заході країни?

Навпаки — на сході, 30 кілометрів від Сум. Ми нещодавно звідти повернулися, з фестивалю «Чайковський Fest». Слухали класичну музику, джаз. Виявляється, саме там геніальний композитор, народжений в Україні, свою Першу симфонію написав. 

Відколи у своїй сумській квартирі встановив індивідуальний газовий лічильник, щоразу, підносячи сірник до конфорки, неодмінно згадую про цей пристрій. Певно, не я один такий: лічильники змушують якщо не заощаджувати, то бодай не марнувати те, за що доводиться платити. До того ж рік у рік дедалі більші гроші. 

І досі не можу зрозуміти, чому такий лемент спричинила лекція свободи, що її на IV Львівському медіа-форумі прочитав співак лідер гурту «Океан Ельзи» і ще й кандидат фізико-математичних наук та нардеп якогось там зі скликань Святослав Вакарчук. Суто інтелігентська рефлексія на те, що й після чергового Майдану в нас щось чомусь знову пішло трішки не так. Ні тобі «слава», ні тобі «ганьба» навіть у фіналі. Конституційний патріотизм, що грунтується на спільних для всіх громадян цінностях, традиції, які не повинні ставати гальмом для суспільного поступу, і така люба нашим інтелектуалам згадка про євреїв, що 40 років блукали пустелею. Ніщо загалом не мало б викликати сверблячки у мейнстримівської публіки. 

Так наввипередки вихвалялися дітлахи з «Корчагінця», що на Рівненщині, батькам, які навідалися до них у неділю.