Відколи у своїй сумській квартирі встановив індивідуальний газовий лічильник, щоразу, підносячи сірник до конфорки, неодмінно згадую про цей пристрій. Певно, не я один такий: лічильники змушують якщо не заощаджувати, то бодай не марнувати те, за що доводиться платити. До того ж рік у рік дедалі більші гроші.

Інша річ — субсидії. Ніколи не заздрив і нікому не бажаю їх отримувати (краще все-таки мати власну фінансову змогу розраховуватися за використані послуги, а не чекати державної допомоги), однак останнім часом спостерігаємо щось на зразок суцільної субсидоманії. Саме слово «субсидії» настільки міцно входить у наше повсякдення, що інколи здається: ледь не все населення їх або має, або ж намагається «нахилити» державу, щоб одержати від неї якусь гривню як компенсацію витрат.

Особливо це стосується природного газу, ціна на який росте, як на дріжджах. Відповідно зростає і кількість тих, хто одержує право на субсидію.

Так, на Сумщині кількість субсидіантів перевищила 70%, із яких левову частку становлять побутові домогосподарства — на них припадає 45% використаного палива. Але більшість із них не сплачують навіть визначений управліннями соціального захисту  обов’язковий платіж, що найближчим часом може відгукнутися колосальними неприємностями.

Але насамперед наявне споживацьке явище, породжене субсидійними новаціями: населення не зацікавлене в заощадженні природних енергоресурсів. Як підтвердження — вперше за кілька останніх років побутові споживачі області збільшили обсяги використання газу, хоч температурний режим протягом минулого осінньо-зимового періоду був значно вищим за попередній рік.

Далі — більші неприємності. Понад дві третини грошової виручки постачальника газу ТОВ «Сумигаз Збут» становлять не гроші, а бюджетні зобов’язання, оформлені лише паперовими протоколами. Останні ж  законодавство забороняє використовувати для власної виробничої діяльності.

То що? Гасіть конфорки — нагрілися?

Поки що ні, однак, за словами літературного героя, «як би чого не трапилося». Якщо субсидійне колесо й надалі набиратиме обертів, то матимемо не вельми привабливу картину.

Як наголошує директор ТОВ «Сумигаз Збут» Олена Руденко, після того, як  зросли ціни на житлово-комунальні послуги, уряд спростив процедуру оформлення субсидій, зокрема на природний газ. Відповідно кількість тих, хто отримав на них право, зросла в рази. Тож за опалювальний період 2015—2016 років у Сумській області нарахували компенсацій на суму 1,74 мільярда (!) гривень.

Гроші чималі й віртуальні, а не «живі», які можна використовувати на заробітну плату, повноцінне і якісне обслуговування клієнтів чи на інші потреби. Але головне — виникають борги за розподіл природного газу перед газорозподільною компанією ПАТ «Сумигаз» і загроза стабільному функціонуванню газорозподільних мереж та газопостачання Сумщини.

Ложку дьогтю додає  затверджений Міністерством соціальної політики порядок розрахунку субсидій відповідно до соціальних норм, які виявилися більшими за фактичне споживання газу домогосподарствами України. Як наслідок, органи соціального захисту нараховували субсидії, що в півтора-два рази перевищують потребу.

Не врегульовує ситуацію й постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року. У документі зазначено, що лише частину надмірно нарахованої субсидії (еквівалент 100 кубометрів газу) буде враховано в майбутніх платежах. Решту Кабмін зобов’язує повернути до державного бюджету.

То невже планомірно і вперто рухаємося до чергового глухого кута, з якого потім гордо і мудро шукатимемо вихід?

На переконання експертів газового ринку, ситуацію можна врегулювати через запровадження адресної монетизованої системи соціального захисту громадян, що дасть змогу незахищеним групам споживачів отримувати пільги та субсидії грішми на спеціальні рахунки, самостійно розраховуватися з постачальниками комунальних послуг, а заощаджені кошти спрямовувати на енергозбереження та підвищення енергоефективності власного домогосподарства.

Якщо все так просто, то в чому проблема? І вівці вціліють, і вовки не ремствуватимуть. Чи ця простота оманлива?