Справжній шквал в’їдливих коментарів викликало поширене в інтернеті повідомлення, що Надія Савченко буцімто закликала українців просити вибачення у жителів Донбасу чи навіть, як повідомили окремі сайти, у бойовиків «ДНР/ЛНР». Відповіддю стали звинувачення ще недавнього кумира у зраді й прозорі натяки про «засланого козачка» і «троянського коня», озвучені як потужною гвардією диванних патріотів, так і досить поважними особами, серед яких навіть ті, на кого покладено обов’язок давати поради Президенту з питань правоохоронної діяльності.

Та досить ознайомитись із повним текстом інтерв’ю Надії Савченко у програмі «Рандеву» від 21 липня ц. р. на «П’ятому каналі», щоб пересвідчитись, що йдеться про висмикнуту із загального контексту фразу, яка звучала так: «Треба почати говорити одне з одним, треба почати чути одне одного. Так, нам доведеться пробачати багато що. І нам доведеться просити вибачень. Треба навчитися просити вибачення і пробачати, інакше миру не буде».

Причому на уточнююче запитання ведучої, у кого конкретно треба просити вибачення, Савченко відповіла, що «у тої матері, яка втратила останнього сина, не важливо, з якого боку», й розповіла притчу, суть якої зводиться до простої істини: могили загиблих і тисячі скалічених не дадуть забути про події на Донбасі, а тому «у нас в Україні так, як раніше, ніколи не буде».

Та найважливіше, що час просити вибачення і вибачати, за словами Савченко, прийде після того, як Росія піде за кордон, який нарешті стане закритим, а на нині окупованих територіях України щонайменше півроку пропрацює міжнародна поліцейська місія, «яка буде вилучати незаконну зброю, яка буде ловити тих злочинців, які справді є злочинцями». Причому, на відміну від працюючої нині на Донбасі спостережної місії ОБСЄ, серед її членів не повинно бути громадян Росії, яка є агресором.

«Після того як півроку там буде поліцейська місія, більш-менш утихомириться, нам потрібно почати говорити одне з одним», — вважає Савченко, з чим важко не погодитись. Так само як і з тим, що злочинці, незалежно від того, на чиєму боці вони воювали, мають бути покарані. Можливо, це когось покоробить, але погодьтесь, що коли дехто із представників добровольчих батальйонів зі зброєю у руках вчиняє напади на інкасаторські машини у мирній Україні, то у районах бойових дій може йтися про ще тяжчі злочини, за які треба відповідати.

До речі, на відміну від нав’язуваної нам Заходом тотальної амністії для всіх, із Моторолою й Гівою включно, чиї дії за міжнародним правом класифікуються як військові злочини проти людяності й не мають ні прощення, ні термінів давності, Савченко говорила, що «амністію треба давати всім тим людям, які просто помилялися. Так, вони потрапили під російську пропаганду, але це тому, що українська пропаганда була менш сильною за російську. А це вже претензії до влади».

Власне, і за це ми маємо просити вибачення у жителів Донбасу, яким за 25 років української незалежності при жодному з президентів не спромоглися донести правди про бандерівців і наочно довести, що закон у нашій державі один для всіх. Хай як гірко це констатувати, але навіть нині не лише на окупованих, а й на визволених територіях Донбасу немає ні повноцінного українського телебачення, ні українських (головне за суттю, а не мовою) газет. Немає також переконливих доказів того, що, як казав кіношний міліціонер Шарапов, «вор должен сидеть в тюрьме», незалежно ні від свого політичного окрасу, ні донецького, закарпатського чи вінницького походження.

Отож нехай кинуть у Савченко за її інтерв’ю каменем ті, хто не згоден з її словами: «У матері, яка втратила єдиного сина з тої сторони, я готова попросити вибачення. Не втратила б того сина ні наша мати, ні з того боку мати, яка теж є нашою українською людиною, якби не було допущено в нашій державі владою за 25 років такого стану, що люди готові вбивати один одного».

Сказано давно: що посієш, те й пожнеш. Наші політики чверть століття (!) бездумно спекулювали на мовному питанні та протиставлянні сходу і заходу, під акомпанемент «патріотичних» промов талановито грабуючи країну і її народ. Наочним свідченням «ефективності» демократії по-українськи стали вже два Майдани, лише на яких, а не на виборах, справді торжествує народовладдя. За все це рано чи пізно доведеться покаятись. Причому не лише перед жителями Донбасу.

Отож саме на руку тим, хто замість покаяння краще чкурне до Росії, як Янукович, чи до Ізраїлю, як «мер всієї України» і «космонавт» Черновецький, спрацювали журналісти сайтів, які заради кількості «заходів» користувачів інтернету «ославили» Надію Савченко. Втім, сказано давно: брехнею світ обійдеш, але назад не вернеш, що красномовно ілюструє палаючий нині Донбас, розорене добувачами бурштину Полісся, двопаспортне Закарпаття і нардепи, які спокійно відпочивають на Канарах.