У контексті прогнозованого «мирного діалогу» на cході України чимало журналістської братії починає демонструвати чудеса толерантності, заявляючи, що неприпустимо називати членів збройних формувань «ДНР/ ЛНР» терористами і найманцями, а українських військових — героями, захисниками чи нашими воїнами. Зокрема, генеральний директор телеканала «UA: Перший», що позиціонує себе як «суспільне мовлення», Зураб Аласанія заявив, що слова найманці і терористи «мають негативні конотації (смислові значення, що, крім описового, мають ще емоційне забарвлення. — Авт.). У новинах можемо говорити лише про факти. Виняток — якщо йдеться про конкретний випадок і якщо маєш докази, що ця людина справді терорист». 

Привіт! Та ні, доречніше тут буде — добрий день! Шановний пане Сєверодонецьку, минуло одинадцять років відтоді, як доля розвела наші дороги. Ти залишився стояти на піску, задмуханий вітром, в тіні під поодинокими соснами, а я попрямувала на захід. Мушу сказати, що кращої долі знайшла і про тебе забула. Ось зараз згадала — та ба, ти, мабуть, образився, не посміхнувся навіть, зробив вигляд, що проігнорував. 

У цей час системного політичного, силового зрадництва, підступності, лицемірства й цинізму державі як ніколи потрібна єдність, що ∂рунтується на правді. Народ і надалі безсовісно обманюють. Люди знають про це, та нічого вдіяти не можуть. Тому правда потрібна передовсім нашим державним лідерам. Вони повинні забезпечити життя правдиве. Буде правда — буде справедливість, мир і любов між нами. 

У нинішньому різноманітному світі є суспільство, якому немає жодного діла до метушливих процесів глобалізації, цивілізації, інтеграції. Воно будує окремішнє життя на чітко визначеному просторі. Як, навіщо, чому саме так, а не інакше? Відповіді на ці запитання знайти складно, але авторам майже двогодинної картини вдалося трохи підняти «залізну завісу».

Фільм-відкриття «У променях сонця» (Under the sun) в Будинку кіно кияни мали змогу безкоштовно переглянути наприкінці березня в межах Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини. До торік знятої картини причетні Росія, Латвія, Німеччина, Чехія і Північна Корея. Саме остання країна — у центрі уваги авторів фільму. 

Пам’ятаєте ці рядки з поезії Тараса Шевченка? Ні? То освіжіть у пам’яті шкільні знання з української літератури. Дуже на часі. Хоч і написано майже 150 років тому, 1847-го. Вірш має назву «Мені однаково, чи буду…», а закінчується рядком, винесеним у заголовок.

Чому саме так? А тому, що мені болить те, що нині діється на моїй малій батьківщині з перейменуванням населених пунктів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму. Гадаю, широкому загалу жителів селища і району відомий попередній висновок Українського інституту національної пам’яті стосовно відповідності чинному законодавству поданих пропозицій нової назви селища, а отже, й району, від 11 лютого цього року.  

Усе змішалося і призвело до трагікомічного шарварку в квартирі донеччан Н. настільки, що таке навіть не снилося класичним персонажам у горопашному домі Облонських! Глава родини і його перший заступник, дізнавшись про зв’язок сина з українськими «карателями», збагнули, що відтепер не можуть жити з ним в одній квартирі. По-перше, він опинився по той бік лінії розмежування. А, по-друге, повертатися молодикові вже не було куди: в його кімнаті, а також у батьківській спальні й вітальні тісно набилися, немов оселедці у діжці, горілчаний дух, тютюновий дим, повні й порожні пляшки, зброя, військова амуніція, «віджаті» речі, а проміж них четверо носіїв усього цього добра. «Будемо охороняти вашу хату від «укропів», бо вони загарбники і хочуть витурити нас звідси!» — популярно пояснив свої наміри один із них. А господарі не могли не повірити непроханим постояльцям, яким видніше. Тим більш, що вони з автоматами.

Жити без сина у квартирі батькам стало помітно тісніше і сумніше. Адже перегодя вони несподівано дізналися, що не мають доступу до власних кухні, ванної кімнати і туалету. «Ти хто такий? — насупився бородатий «донбаський тракторист» Алібек до чоловіка, який пізнього вечора звично пішов до вбиральні. — І чого, ішак, без дозволу і пропуску тут вештаєшся?» Господар миттєво зрозумів натяк:  комендантську годину ніхто не скасовував навіть у власній хаті.  

Напередодні Міжнародного дня дитячої книги й одночасно дня народження всесвітньо відомого письменника-казкаря Г. Х. Андерсена, що припадає на першу суботу квітня, згадалося давноминуле. Якось у дитинстві ми з приятелем натрапили на незвичну збірку казок. Люди добрі, що це була за книжка! Стара, засмальцьована, без палітурок і без деяких пожовтілих сторінок. А ще поряд із друкованими літерами синіли чорнильні плями й чиїсь незграбні каракулі. Само собою, наші попередники — малі творчі натури не залишили без уваги й окремі ілюстрації, домалювавши сюди щось схоже на літачки, танки, котів, собак. Та найбільше нас тоді вразила цифра на одній із перших сторінок: 1939 рік. Нічого собі! Ця книжка вийшла у світ ще до війни і пережила її!

Ми із хвилюванням гортали раритет і вголос уявляли тих дітей, які колись робили те саме, але, мабуть, у перерві між обстрілами. А якогось літнього дня побігли з книжкою до старого окопчика, що з тих років залишився у тернових кущах біля річки. І там гралися у не зовсім  звичну «війну», бо читали казки, час від часу сторожко визираючи зі схованки і прислухаючись, чи не підкрадаються до нас ворожі автоматники — палії хат. 

Мою подругу, що приїхала з наради у Києві, зустрічали хіба що не з духовим оркестром та хлібом-сіллю. О шостій ранку на перон прибув сам керівник установи, де заступником працює Олена. Причиною такої пильної уваги стало те, що дівчина приїхала з несподіваним коштовним подарунком. Тож керівництво прибуло у повному складі, щоб супроводжувати берегиню корпоративного гостинця. 

Чиновника Яна Дацая китайська Феміда за корупцію засудила  до 14 років позбавлення волі й штрафу 50 тисяч юанів. Причиною розслідування справи проти нього стало те, що китайські блогери виявили на одному з фото службовця дуже дорогий годинник, який державні чиновники не можуть собі дозволити. Яна Дацая визнали винуватим в отриманні хабара й володінні майном «невідомого походження», яке не могло бути придбане за скромну зарплату чиновника.

Пану Дацаю ще пощастило, бо він не потрапив до списку 10 тисяч інших чиновників, яких у Піднебесній розстріляли з 2000 року за корупцію! Окрім того, 120 тисячам співвітчизників Яна присудили по 10-20 років тюрми. А за хабарництво за цей час засудили близько одного мільйона працівників партійно-державного апарату. Натомість у нас державно-службова братія своїми дорогезними годинниками, іншим аж ніяк не «невідомого походження» майном не боїться хизуватися перед відеокамерами. За нетрудові доходи її не садять за ∂рати, навіть не звільняють з роботи. 

Нещодавно бурштинокопачі підмили колію найдовшої в Європі вузькоколійки Антонівка — Зарічне завдовжки 106 кілометрів. Для багатьох жителів Полісся вона була єдиним транспортним сполученням і змогою дістатися з одного населеного пункту в інший, а дітлахам — до школи. Тож Рівненська дирекція Львівської залізниці припинила рух поїзда і розпочала ремонтувати колію.