Напередодні Міжнародного дня дитячої книги й одночасно дня народження всесвітньо відомого письменника-казкаря Г. Х. Андерсена, що припадає на першу суботу квітня, згадалося давноминуле. Якось у дитинстві ми з приятелем натрапили на незвичну збірку казок. Люди добрі, що це була за книжка! Стара, засмальцьована, без палітурок і без деяких пожовтілих сторінок. А ще поряд із друкованими літерами синіли чорнильні плями й чиїсь незграбні каракулі. Само собою, наші попередники — малі творчі натури не залишили без уваги й окремі ілюстрації, домалювавши сюди щось схоже на літачки, танки, котів, собак. Та найбільше нас тоді вразила цифра на одній із перших сторінок: 1939 рік. Нічого собі! Ця книжка вийшла у світ ще до війни і пережила її!

Ми із хвилюванням гортали раритет і вголос уявляли тих дітей, які колись робили те саме, але, мабуть, у перерві між обстрілами. А якогось літнього дня побігли з книжкою до старого окопчика, що з тих років залишився у тернових кущах біля річки. І там гралися у не зовсім  звичну «війну», бо читали казки, час від часу сторожко визираючи зі схованки і прислухаючись, чи не підкрадаються до нас ворожі автоматники — палії хат.

До тих спогадів про дитячу книжку, яка пережила війну, повернувся торік, коли разом із колегами готував невеличкі бібліотечки для земляків на території прифронтової Донеччини. Тоді й виник намір провести імпровізоване дослідження на тему відомого опитування: «Які три книжки ви взяли б із собою на безлюдний острів?» Тобто хотіли дізнатися про зразки літератури, які найчастіше беруть у руки малі заручники війни, переховуючись від неї у підземеллях чи інших відносно безпечних місцях.

Певна річ, результати такого опитування — не самоціль, бо головна мета ініціативи — зайвий раз відволікти малих від важких буднів. Однак діти не розчарували: найчастіше називали казки, твори класиків української й світової літератури зі шкільної програми і, звичайно, веселі пригодницькі книжки для цієї вікової категорії. Серед авторів поза конкуренцією виявився корифей згаданого вітчизняного жанру незабутній Всеволод Нестайко, світла йому пам’ять. А ще було приємно, що до переліку тих «підземельних» потрапили й мої книжки, свого часу роздаровані юним донеччанам: «Метеорит» та «АБВ, або Операція «Ставкозавр». Діти й дорослі насамперед запевняли, що повісті, наповнені гумором і добром, дуже допомагають їм у нинішні важкі часи зберігати оптимізм і вірити у перемогу добра над злом. А повість «АБВ…» для декого залишається міцним місточком до донедавна мирного життя. Бо, відкрию секрет, ідеться про таке собі «домашнє завдання», яке вже понад два роки без нагадувань досі виконують окремі школярі.

У книжки «АБВ, або «Операція Ставкозавр», яку в січні визнали переможцем у номінації «Літературні твори для дітей та юнацтва» Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за 2015 рік, непроста доля. Вона вийшла в світ у Донецьку на початку 2014-го — тоді, коли всім нам уже було не до веселих книжок. Утім, як оптимісти, запланували презентацію твору та зустрічі з дітлахами на осінь, а тим часом встигли роздати певну частину накладу малим читачам і місцевим бібліотекам. Інші книжки залишилася у приміщенні Донецької обласної письменницької організації, яке невдовзі захопили представники проросійських незаконних збройних формувань.

Повторюю: за час, що минув, неодноразово чув вдячні відгуки читачів, яким колись дісталася ця книжка як «завдання на літо». Звідси й виникло нескромне бажання: мати примірник видання з автографами тих дітей, яким у важкий час повість хоч якось допомагала і поліпшувала настрій. І ми майже домовилися з однією з родин, яка перебуває на тимчасово окупованій території, про обмін: вони мені передають книжку зі своїми підписами, а я їм — таку саму зі своїм дарчим. Та коли «АБВ…» стала лауреатом престижної літературної премії, «ціни» на неї різко зросли. Тепер діти сміються і просять по примірнику кожному (а їх троє) й один для мами. А ще хочуть нову книжку — продовження повісті.

Безперечно, з підказки дорослих малі «варять воду» і лукаво підказують: мовляв, написавши «АБВ...», треба писати Г, Д і далі за алфавітом…

Певна річ, усі ці перемовини відбуваються жартома, але є дуже серйозні причини для невеселих роздумів. По-перше, де взяти кілька отих книжок, якщо сам маю тільки один примірник на двох власних дітей середнього і старшого віку? По-друге, як написати продовження веселої й світлої книжки, якщо на душі з відомих причин похмуро й темно, немов у тому підземеллі, де пересиджують обстріли малі й старші донеччани?

Проте недавно заблимав промінчик надії, адже з’явилася перспектива видати (тьху-тьху!) лауреатську «АБВ…» за сприяння Донецької ОДА подарувати школам і бібліотекам української Донеччини. А сам тим часом спробую виконати замовлення юних читачів й запропонувати їм новий твір. І хоч ідеться у ньому про сумні події на Донбасі, тут також не бракуватиме кумедних ситуацій і захопливих пригод. Бо малі земляки, як вони самі кажуть, чекають цікавих і веселих дитячих книжок.