МАНДРІВНИКОВІ

На Волині вперше видано путівник  про урочище Нечимне,
яке надихнуло геніальну  Лесю Українку на безсмертну «Лісову пісню»

Поліське озеро в Нечимному поблизу села Скулин Ковельського району дедалі більше приваблює шанувальників творчості видатної письменниці. Історія знайомства родини Косачів з Нечимним сягає літа 1884 року. Тоді Олена Пчілка з сином Михайлом, дочками Лесею і Ольгою гостювали в урочищі на березі озера — у дядька Лева Скулинського, куди той вибирався на літо пасти худобу.

Про ці відвідини залишила спогади молодша сестра і біограф Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк: «То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером. З одного боку озера був смарагдово-зелений облудний берег, що йшов хвилями під ногами і, прориваючись, не давав приступити до самої води, з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий великий листяний ліс, з одного боку він підходив до поля, а з другого — переходив у старезний сосновий бір, що простягся на багато верстов».

Як розповідають автори путівника, у дядька Лева в Нечимному наприкінці позаминулого століття була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою. З четвертого боку вона була відкрита якраз у бік озера. У тій шопі на сіні майбутня велика поетеса і ночувала. Тоді було місячно, і Леся навіть уночі мала перед очима той чудовий краєвид, що  потім став окрасою «Лісової пісні»…

— Михайло, Леся і Ольга пробули у дядька Лева три дні й дві ночі. Ходили скрізь по лісу, у бір, коло озера, — розповідає завідувачка Літературно-меморіального музею-садиби Лесі Українки у селі Колодяжне Віра Комзюк. — Сиділи біля вогнища… І саме тоді почули багато місцевих оповідок про всіляку «силу» лісову, водяну, польову та про її звичаї і стосунки між собою і людьми.

Та мандрівка до озера, а ще виховання матері, яка всотувала в душу все українське й передавала його своїм дітям, і сформували значною мірою світогляд майбутньої  поетеси.

— Майже 30 літ Леся Українка виношувала задум написати драму, а здійснила свою мрію лише влітку 1911 року, далеко від України, в Кутаїсі, — продовжує ще одна авторка путівника, головний хранитель Волинського краєзнавчого музею Наталія Пушкар. — Зате «Лісова пісня» написана за 10 — 12 днів у тому «непереможному стані творчого божевілля», яке так дорого обходилось її здоров’ю…

Кожна сторінка створеного Вірою Комзюк та Наталією Пушкар путівника дихає любов’ю і до геніальної поетеси, котра назавжди прославила поліський край, і до місцини, яка чудово презентує його мальовничу природу, де волиняни люблять проводити літературні свята. Путівник ілюстрований прекрасними, сповненими ледь вловимого душевного щему малюнками знаної на Волині художниці Валентини Михальської та кольоровими знімками місцевих краєвидів.

Видання, створене до 100-річчя «Лісової пісні», стало ще одним вагомим внеском у волинезнавство. А переклад англійською, якому теж знайшлося місце, зробив його доступнішим  і закордонному читачу.