Минуло понад рік із дня, коли народ України заявив на весь світ: в ріднім краю панувати не дамо нікому. Але, на жаль, зміни на краще відбуваються надто повільно, бо чиновники, поставлені охороняти державне майно пильніше, ніж власне, його розкрадають.

Як фахівець у галузі земельних відносин кажу передовсім  про основне національне багатство — землю, право на яку набувають і реалізують громадяни, юридичні особи та держава виключно відповідно до закону.

Днями до чергової частини Володимир-Волинського міськвідділу внутрішніх справ надійшло повідомлення про про те, що із собору Різдва Христового вкрадено пожертви прихожан на лікування дитини.

Працівники міліції — честь і хвала їм! — досить швидко встановили фігурантів злочину. Під білі рученьки взяли раніше судимого  41-річного чоловіка без постійного місця проживання та його спільника — 22-річного злодія зі стажем. 

Польський композитор Фридерик Шопен, тіло якого покоїться в Парижі, заповів, щоб серце його поховали у Варшаві. Тут воно зберігається в костелі Святого Хреста. У місті, в яке до нестями був закоханий видатний музикант, співвітчизники увічнили його твори у так званих лавках Шопена. З чорного мармуру, їх встановили біля споруд, де мешкав чи бував геній. Ці своєрідні музичні скриньки грають мелодії композитора. Коли потрапляєш до Варшави, розумієш останню волю славетного поляка: побувавши тут, немов залишаєш частинку серця. 

Ах, Єреване!.. Підлітком я чув твоє ім’я по кілька разів на день. І не з уст політиків чи експертів, а від простих колгоспників. Жителі Бандурового на заході Кіровоградської області згадували тебе як щось буденне. І запитання «Ти коли в Єреван?» сприймали мов звичне «Чи відгуляла твоя корова?» 

Дев’ята п’ятниця після Великодня зазвичай збирає на Козацьких могилах стільки людей, що тут у прямому значенні яблуку ніде впасти. Цього року хоча й не ювілей — 364 роки з дня завершення битви під Берестечком, та на святе для кожного українця місце з’їхалися не лише єпископи УПЦ КП на чолі з Патріархом Філаретом, а й політики, чиновники, народні депутати.

Патріарх, як і годиться, відправив Божественну літургію у Свято-Георгіївському соборі за українське козацьке військо, яке склало голови за віру православну та за наш народ. Згадав нинішніх воїнів-звитяжців, які захищають Українську державу й не вагаючись кладуть на її вівтар власні життя…

Мабуть, не помилюся, якщо скажу: для кожної людини велика Україна починається з малої батьківщини. Вона для кожного українця власна. Для одних починається з вишневого садочка біля батьківської хати, для інших — із маминої лагідної усмішки, з якою вона водила тебе у степ пасти корову. Для мене ось така мала батьківщина — село Губиниха у Дніпропетровській області. Місцевий поет Олександр Тараненко сказав про неї: «Є на світі така сторона, що тепер уявляється раєм». 

Хочу розповісти про парк імені Пушкіна у Шевченківському районі столиці. Читачі можуть подумати: що про нього розповідати? Парк як парк. Але для мене це особливе місце, з яким пов’язана, можна сказати, історія моєї родини. Саме тут більш ніж сорок років тому познайомилися мої батьки. Коли народилась я, мама з візочком виходила прогулятися. Коли підросла, з татом приходила до парку атракціонів (їх згодом демонтували). Тому для мене цей парк — спогади про дитинство.

Після театру ми одразу заскочили в метро, їхали в останньому вагоні. Потяг наче й не останній, і людей небагато, але сісти ніде. Кілька зупинок їдемо стоячи, ділимося враженнями після вистави. Відчинилися двері, у вагон зайшов хлопець у камуфляжі та, знявши наплічник, став поряд з нами. Військовий. Мабуть, з навчань, усе начищене до блиску: фляга, ремінь, взуття. Здавалося, що він втомлений, але погляд гострий, рухливий, трохи напружений. Саме з поведінки й цього погляду щось підказувало нам, що він не з навчань, а, можливо, ЗВІДТИ. 

Демократичний світ прощався з убитим путінським режимом Борисом Нємцовим у Центрі Андрія Сахарова. Вони були соратниками у боротьбі з тоталітаризмом.

Стіни Центру Сахарова суворі, яким було й життя правозахисника та інакодумця. Андрієві Дмитровичу було до душі інше визначення — вільнодумець. Один з тодішніх міністрів називав норовливого академіка шалавим політиком. Де він, той номенклатурник? А Сахаров — геній на всі часи, і це особливо відчуваєш тепер, коли не тільки Російська Федерація, а й весь світ потерпає від нестачі моральних лідерів. 

«Жіночко, в мене вже є один пільговик, тож ви з маршрутки вийдіть», — наказав водій жінці середніх років. Вона вийшла і вже не змогла стримати сліз. То була дружина військового, який загинув на війні на Донбасі. Звичайна людська скромність не дала змоги їй сказати про те, що держава гарантує їй безплатний проїзд.

Та й хіба до з’ясування стосунків, коли рана від втрати ніяк не гоїться, коли світ навколо здається чорно-білим? А тут наче підніжка: «Вийдіть із маршрутки!» Залилася слізьми й пішла пішки: якщо двічі на день викладати по три гривні за проїзд, за місяць набігає кругла сума. А перевізники вже готують нове здорожчання. Хіба за це поклав голову її чоловік?