Демократичний світ прощався з убитим путінським режимом Борисом Нємцовим у Центрі Андрія Сахарова. Вони були соратниками у боротьбі з тоталітаризмом.

Стіни Центру Сахарова суворі, яким було й життя правозахисника та інакодумця. Андрієві Дмитровичу було до душі інше визначення — вільнодумець. Один з тодішніх міністрів називав норовливого академіка шалавим політиком. Де він, той номенклатурник? А Сахаров — геній на всі часи, і це особливо відчуваєш тепер, коли не тільки Російська Федерація, а й весь світ потерпає від нестачі моральних лідерів.

У путінській Росії миротворець Сахаров не на слуху. Кремль погрожує світу ядерною зброєю. До неї напряму був причетний радянський науковець. Але правозахисну діяльність академік почав з протесту проти термоядерного шантажу. У 1983-му він попереджав: ядерна війна може виникнути зі звичайної, а «звичайна війна, як відомо, виникає з політики». Сахаров розглядав ядерний арсенал як застереження щодо агресора. Україна «застереження» позбулася.

Згадав про цю непересічну особистість, бо 2015-го виповнюється сорок років присудження Сахарову Нобелівської премії миру. Щоправда, на урочистостях в Осло 1975 року лекцію «Мир, прогрес, права людини» прочитала його дружина Олена Боннер. Бо сам лауреат перебував у засланні.

Тези лекції: пріоритет у всьому за людиною, а не матеріальними важелями. Сахаров вказує на «відрив великого числа людей від природи і нормального, традиційного людського життя, руйнування сім’ї і простих людських радостей, занепад морально-етичних засад суспільства і послаблення відчуття мети й осмисленого життя». Він переймається долею кримських татар і політв’язнів, які «розділять зі мною вшанування Нобелівською премією». Серед прізвищ знайомі нам Глузман, Світлична, Шухевич, Стус, Чорновіл, Джемілєв.

Молодому читачеві нагадаю, що Нобелівський лауреат народився 1921 року в Москві. У 1948-му працював у дослідницькій групі з проблем термоядерної зброї. «Я спостерігав, що важелі управління в руках цинічних, хоча по-своєму і талановитих людей», — писав науковець в автобіографії «Про себе». 1957 року він написав доповідну записку Микиті Хрущову, яка стосувалася радіоактивного забруднення Землі, та у відповідь почув: «Дайте нам — фахівцям цієї хитрої справи — робити зовнішню політику». Вчений зазнав «почуття безсилля і жаху».

Правозахисна діяльність Сахарова почалася 1966 року з колективного листа проти закону, який давав змогу переслідувати за переконання. А через кілька років він став одним із засновників Комітету захисту прав людини. На початку 1980-го за протест проти введення радянських військ в Афганістан та правозахисну діяльність науковця позбавили всіх урядових нагород (був тричі Герой соціалістичної праці) і без суду вислали в місто Горький, де він не мав права навіть користуватися телефоном. І тільки наприкінці 1986-го за наказом Горбачова Сахарову дозволили повернутися в Москву.

Його поради державникам актуальні й сьогодні: «Для духовного оновлення країни потрібно ліквідувати умови, що штовхають людей на лицемірство і пристосуванство, створюючи в них почуття безсилля, незадоволеності та розчарування. Слід забезпечити для всіх насправді рівні можливості у просуванні по службі, в освіті та культурному зростанні, ліквідувати систему привілеїв».

У 1974-му, за 15 років до смерті, він написав статтю «Світ через півстоліття»: «Людству загрожує занепад особистої та державної моралі, що проявляється у глибокому розкладі в багатьох країнах основних ідеалів права та законності, в споживчому егоїзмі, у всезагальному зростанні кримінальних тенденцій, націоналістичному та політичному тероризмі, у руйнівному поширенні алкоголізму і наркоманії». Сахаров передбачив виникнення Інтернету, але гадав, що це відбудеться більш ніж через 50 років. Тоді зникнуть усі бар’єри обміну інформацією між країнами і людьми (чого бояться в сучасній Росії дотепер). Науковець вважав, що до 2024-го на людство очікують наукові відкриття, які сформують нові уявлення про структуру часу й простору. Але надзавдання людства — «зберегти в людині все людяне, чому сприятиме праця — розумними руками та розумною головою».

Як депутат Верховної Ради СРСР ще в 1989 році він переймався зрощенням криміналу з владою, становищем кримських татар і вимагав офіційного статусу Української католицької церкви. Сахаров послідовно виступав за контроль суспільства над усіма гілками влади. Хіба нині його слова втратили  актуальність? 

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО 
для «Урядового кур’єра»