— Голова зараз дуже зайнятий, — грайливо всміхнулася лише кутиками напомаджених вуст жіночка біля дверей керівника сільської ради. — Та заходьте, заходьте, бо вам теж це цікаво буде, — тепер вона вже відверто засміялася. — Адже війська ці… як їх? Антипу… Ні! Протипо… Знову не так!… Коротше, війська ППО є не в кожному селі! 

Через війну українці починають потроху розбиратися в тонкощах інформаційної політики. Багато людей уже зрозуміли, що Росія ще задовго до «градів» і «буків» почала гебельсівський теле- і радіообстріл нашої країни. Бомбить вона давно і послідовно не тільки відверто брехливими новинами і псевдоаналітикою, а й серіалами та книгами з героями, котрі до вподоби люмпенам. Менти, спецназ, «хороші» бандити...

Ми якось забули, що сильний герой — один з елементів інформаційної політики. На нього рівняються діти і молодь. Колись завдання прославлення наділених силою і почуттям справедливості особистостей виконувала народна творчість. Згадайте Котигорошка і Кирила Кожум’яку. 

Осінь уже на порозі, а разом з нею і початок нового навчального року. Однак питання щодо економії енергоносіїв у навчальних закладах у період опалювального сезону залишається відкритим. Приміром, столична влада розробляє систему оптимізації навчальних закладів у осінньо-зимовий період. Пропонують два варіанти розв’язання проблеми. Перший — введення двох семестрів без осінніх та весняних канікул із подовженням зимових до півтора місяця, з 15 грудня до 1 лютого. Радник Київського міського голови з гуманітарних питань Ганна Старостенко повідомила, що перехід на двосеместрову форму навчання дасть місту змогу зекономити 7 мільйонів гривень. 

Те, що відбувається сьогодні в Україні й з Україною, важко сприймати без душевного болю. А ще людині з нормальною психікою важко втямити логіку чоловіка, який тривалий час задурманював голови власному народу, фактично натравивши його на землю країни-сусіда. Спочатку він відрікся від «зелених чоловічків», які «зненацька» з’явились у Криму, і, що дивує, – йому це вибачили. Не розіп’яли за облудну брехню, а мали б. Потім він, дивлячись в очі з телеекранів і відеороликів в Інтернеті, підло брехав усьому світові, переконуючи, що Росія тут ні до чого — то українці самі не можуть навести лад у власній хаті.  

Соціальні мережі наповнені пропозиціями створити батальйон «Бюрократ-1» і терміново відрядити його в зону АТО. Таке застосування — чиновникам, які понад чотири місяці не спромоглися належно озброїти війська, а особливо добровольчі батальйони.
Лише позавчора — після ультиматуму міністра внутрішніх справ, після засідання Кабміну під жорстким головуванням Арсенія Яценюка, після акцій громадськості, зокрема пікету під Адміністрацією Президента у День Незалежності, після надривного крику до всіх і вся командирів батальйонів, волонтерів, родичів бійців — справа зрушила з місця. 

Напередодні нашого національного свята була у справах поблизу метро «Лук’янівська» і спостерігала цікаву картину. Підлітки з відрами і пензликами в руках фарбували паркан у синьо-жовті кольори. «Наш подарунок Києву до Дня Незалежності», — пояснили хлопці. Столична молодь організувала таку акцію через соціальні мережі. Охочих долучилося до неї чимало.  

Хочу поділитися з шановною громадою читачів «Урядового кур’єра» міркуваннями про те, як потрібно вшанувати пам’ять Героїв, які поклали свої голови за волю України.
По всій Європі стоять кенотафи в пам’ять про загиблих у Першій та Другій світових війнах, меморіали на честь борців за незалежність. І тільки на теренах колишнього СРСР, які сучасна Росія позиціонує як регіони своїх «стратегічних інте  ресів», чомусь одні мертві завжди були кращі від інших.

Ніби тільки вчора розмовляла з Олександром Суліцьким. Він поспішав, адже батальйон територіальної самооборони Рівненщини «Горинь», до якого записався добровольцем, саме вирушав у зону АТО. «Ви можете телефонувати мені на цей номер», — сказав упевнено, з надією. Картаю себе за те, що не встигла зателефонувати, аби підтримати духом, передати привіт від земляків… 

Донбас на окремих його територіях справді нині нагадує перехняблений потопаючий корабель, який посилає на всі боки загальноприйнятий міжнародний сигнал лиха. Триває боротьба за живучість корабля і не припиняються спроби насамперед затулити величезну пробоїну, через яку  надходить і надходить… Ні, не вода, а різноманітна зброя, боєприпаси та жива сила у вигляді піратів ХХІ століття, які взяли Донбас на абордаж. Продовжуючи суто морські аналогії, не слід забувати також про поведінку представників трюмних відсіків та капітанського містка потерпілого судна. Перші, тобто пацюки, як правило, найпершими залишають корабель. А капітан та його помічники — останніми, або взагалі йдуть на дно разом із приреченим судном. Утім, у нашій ситуації ці корабельні «низи» і «верхи» здебільшого діяли як одне ціле.  

Нині без феєрверків не обходиться, по суті, жодне весілля, відзначення ювілейних дат, а то й просто черговий день народження. Дехто просто, як кажуть, зі шкури лізе, останню копійчину із власної кишені витягує, але норовить, щоб у нічному небі спалахнули різнобарвні декоративні вогні, розрядилися вибухи піротехнічних виробів. І вся ця затія-веремія, як правило, закручується-зчиняється здебільшого заради чванства, бундючності, пихатості чи демонстрації вдаваного достатку або багатства винуватця урочистостей.