Коли мені кортить придбати нову річ замість старої, намагаюся себе стримувати і проаналізувати ситуацію. Наприклад, моєму смартфону рік. Звісно, за цей час з’явилися нові моделі з новими функціями, формами, наповненням. Мабуть, слід замінити його, а в ідеалі придбати айфон. Та є один-єдиний стримувальний чинник — гаманець, якому не витримати моїх примх. Можна, звісно, позичити гроші і придбати той модний телефон. І тут виникає ще одне питання: чим не влаштовує старий? Навіть на 20% не використовую його можливостей. Логічно? Так. Тож нехай ще послужить мій не такий вже і старенький телефон. Що занадто, то не здраво. І поки що не по кишені

Відомий вислів Антона Чехова про рушницю, яка на початку п’єси висить на стіні, а наприкінці обов’язково має вистрелити, давно витримав випробування часом. І в драматургії, і в житті. Тим більш, що із класики відомо: життя — ще той театр

Понад півроку тому Національний банк України значно спростив процедуру відкриття рахунків фізичними особами в закордонних банках. Фактично ліквідовано інститут отримання спеціальних ліцензій від регулятора для відкриття таких рахунків за межами нашої держави. 

Безвізовий режим з Євросоюзом відкрив українцям світ, який навіть за наших далеко не європейських статків варто побачити. Моя недавня мандрівка до Франції дала змогу сповна відчути на власному досвіді і принади нових вражень, і ставлення до громадян України у гордій своєю цивілізованістю Європі

Реалізація Україною невід’ємного права бути незалежною державою додала мільйонам наших громадян усвідомлення того, що ми належимо до великого народу з великою, хоч і дуже нелегкою історією

Років із десять тому випало побувати на відкритому уроці «Література рідного краю» в одній із шкіл Сум. Діти декламували твори письменників-земляків, розповідали їхні біографії, ділилися враженнями від прочитаного. З-поміж книжок, які вчителька запропонувала для огляду, трапилася одна трохи несподівана: тоненька, без розпізнавальних знаків — тобто самвидав накладом 30 примірників. Пояснила, що її написав і видрукував власним пенсійним коштом дідусь одного з учнів і всі подарував класові, в якому той навчається. Вона висловила сумнів: чи правильно зробила, що роздала книжечки учням, щоб ті знайомилися із творчістю «свого» автора? Уже вдома розгорнув збірочку і… Вірші, проза, пісні, ноти, малюнки — як писав поет, «перемішались коні й люди», нема за що зачепитися ні оку, ні душі. На кожній сторінці помилки, словесні покручі, несмак. Одне слово, ерзац-імітація книжки.  

Тривала друга декада жовтня, а в Полтаві термометр удень показував плюс 24 градуси за Цельсієм, і на привокзальних базарчиках мішками продавали гриби. Не пригадаю, щоб у надворсклянському місті відрами продавали білі. Відро царських — 300 гривень. Ледве діждалися вихідних, і всією нашою дружною компанією вирушили у воронянський ліс. Це за кількадесят кілометрів від Полтави. Понабирали з собою відер, пакетів — приготувалися косити гриби. Віри в наш успіх на тихому полюванні додавали й машини, що регулярно нас обганяли на прирічковій дорозі. Не треба бути Шерлоком Холмсом, щоб здогадатися, куди вони їдуть у таку рань. Азарт зростав із кожним кілометром. Є у Воронах грибочки! 

За характером я людина доволі консервативна і не дуже люблю зміни в будь-чому. Тому й інтернет-провайдера не змінювала вже років із 10. Коли укладала з ним угоду, великого вибору охочих надавати такі послуги ще не було, тож доводилося обирати з тих, хто працював у моєму районі. Тоді того самого провайдера обрали і родини багатьох колег

Уже два роки як немає серед нас веселого, життєрадісного Давида Гамсахурдії…
Батьки разом з маленьким сином жили в Сухумі. Коли ж у їхнє місто ввірвалася війна, то переїхали на Закарпаття, яке стало для них малою батьківщиною. Тут хлопець виростав, знаходив друзів, кохав і мужнів. Разом з матір’ю Тетяною Михайлівною розповсюджували періодичні видання — газети і журнали. А потім була служба в армії у складі 128-ї Закарпатської окремої гірськопіхотної бригади. Під час обстрілу шахти Бутівка поблизу Авдіївки Давид зазнав тяжких осколкових поранень. Після цього — три тижні боротьби за життя Давида в лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Щоб урятувати воїна, лікарі провели чотири складні операції, а дніпряни вишиковувалися в чергу, щоб здати для нього кров. Та все це не врятувало молодого життя