Кілька днів тому звернулася до мене приятелька із запитанням: «Що ти скажеш про наші дороги?» Після мого реготу у відповідь вона уточнила: мовляв, її цікавить лише стан дороги з Миколаєва до Кривого Рогу. Стримуючи емоції, пояснюю Оксанці, що такого поняття, як дорога до Кривого Рогу, на мапі Миколаївської області просто не існує. Можливо, десь із космосу видно, що прокладено стежки, ймовірно, навіть хтось там ходив, може, навіть їздив. Але це не дорога в тому розумінні, яку її мають бачити люди ХХІ століття. Цікавість приятелька пояснила: маємо їхати з людиною після операції. На єдиний потяг того дня не встигаємо. Тож радилася, чи можна проїхати рейсовим автобусом, чи все-таки залізницею наступного дня

Прикро, що з 22 вересня цього року з ефіру Першого каналу Українського радіо зникли виступи синоптиків Українського гідрометцентру, які до цього постійно звучали. Тепер функцію передавачів інформації взяли на себе диктори. Ніби особливої різниці й немає –– інформація надходить та сама. Насправді відмінність таки є: вона в інтонаціях і деталях, якими володіють професіонали у галузі метеорології, вони важливі. Прислухавшись до них, хтось може уникнути поїздки на авто в разі ожеледиці. Хтось інший візьме парасольку і не змокне

Батьки дітей шкільного віку, які ходять на збори і принаймні раз були в батьківському комітеті, добре знають, що готовність класів до наступного навчального року комісія перевіряє задовго до початку навчання. Наприклад, у школі, де навчаються мої діти, постійно встановлюють термін — не пізніше першої декади серпня. Тобто до цього часу батьки вже мають подбати про затишок у шкільному класі: щось відремонтувати, щось закупити — враховують потреби, а головне — можливості власних гаманців

Останніми роками спрощують усі процедури, пов’язані з початком будівництва та оформленням дозвільних документів на нього. Однак архітектурна громадськість, визнаючи такі дії органу, який контролює галузь, — Державну архітектурно-будівельну інспекцію (ДАБІ) прогресивними, критикує саму процедуру отримання будівельного паспорта

Прикро, коли доводиться вдруге повертатися до опису тих самих негараздів, про які вже було написано. Але що ж поробиш — доведеться.
Ще на початку року ми розповідали, як на Львівщині деякі правоохоронці в союзі з недобросовісними суддями чинять тиск на підприємства АПК, вимагаючи хабарі за закриття кримінальних справ, порушених проти вітчизняних виробників за надуманими приводами («Урядовий кур’єр №№ 34, 38, 42 за 17, 23 лютого та 1 березня). Розповідали, бо сподівалися, що керівництво відповідних органів зверне увагу на проблему і вживе рішучих заходів щодо несумлінних підлеглих. Але, виявляється, помилялися — процес не припинився!

…Живе собі десь злий-презлий поганський цар Фашистон. Напік він якось злого печива, поклав його в мішок і віддав своїм помічникам, аби ті поїхали до країни Шарвар шукати поганючих людей. Прибули вони в найбільше місто згаданої країни, вийшли на головну площу і почали роздавати печиво. І кожен, хто його куштував, перетворювався на страшного і злого… різносека. А головними чудовиськами стали перші керівники Шарвару, бо засіяли всю країну чаклунським Укропом, який відбирає у людей сміх і радість. Виріс Укроп такий великий, що навіть сонце затулив. Жах! Не росте тепер хліб на полях, не цвітуть сади, а чисті річки перетворилися на болота. Та це ще півбіди. Бо почали злі керівники країни Шарвар кидати насіння Укропу ще й на …(тримайтеся міцніше) мирну Країну Пагорбів. І почав Укроп тут будинки руйнувати і людей убивати. А тому змушені тепер «папи» тутешніх дітей на кордоні стояти і Укроп до Країни Пагорбів не пускати…

Пригадую військовий парад з нагоди 27-ї річниці проголошення незалежності України. Захід неординарний. Гордість за державу наповнює єство кожного українця. Слова Президента проникли в найглибші куточки свідомості, серця й душі. Очільник держави нарешті назвав речі своїми іменами, дав надію, що в країні все буде гаразд

На жаль, нині в освітній галузі триває намагання розмити межі рівнів освіти. Дехто з чиновників хибно прагне, щоб у майбутньому злилося все разом: професійно-технічна освіта, де готують кваліфікованого робітника, і навчання в технікумах і коледжах. Така собі сублімація по-чиновницьки. Але між профтехосвітою і вищою освітою неодмінно має бути ще одна ланка. Її хочуть назвати фаховою передвищою. Якщо станеться саме так, що технікуми й коледжі опиняться не в системі вищої освіти і випускники матимуть приблизно такий самий рівень, як і кваліфіковані робітники (їх готують ПТУ), то існування технікумів й коледжів втрачає сенс

Люблю мотоцикли, але віднедавна ненавиджу байкерів. Не всіх огульно, а лише диких. Так наші пенсіонери та батьки малолих дітей нарекли молодиків, що ревом двигунів своїх двоколісних звірів ночами не дають зімкнути очей мешканцям кварталів, а то й мікрорайонів міста. Нехай вибачать мені справжні шанувальники байків, котрі найбільшу радість життя вбачають у романтиці двоколісних подорожей, свободі й відчутті польоту, але саме на них лежить відповідальність за беззаконня та зневажливе ставлення до навколишніх безголових піжонів у мотошоломах. Бо свою субкультуру слід не лише сповідувати, а й оберігати від наносного бруду. Адже лише ті, хто близько спілкувався з істинними байкерами, можуть скласти об’єктивне уявлення про їхній характер, уподобання, поведінку на дорогах та в побуті

З дитинства пам’ятаю розповідь старих дідів, як ще за царських часів збирали кошти на будівництво церкви в рідному селі. Частину необхідної суми пожертвував поміщик, а решту як добровільно-примусовий податок подушно розділили між усіма селянами. Найважче довелося багатодітним вдовам, з обійсть яких через заборгованість повиносили і попродавали євреям-перекупникам навіть подушки