Для кожного студента Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка найочікуваніша подія — «Журналістська весна» (після сесії, звісно). Я, як студентка вишу дуже люблю це свято. Це не просто фестиваль — це особливі дні для кожного. Адже за цей час студенти мають змогу побачити кумирів, поставити запитання, які їх цікавлять, зробити фото на пам’ять… 

«Місто, в якому я народився, віднині у документах зватиметься не Котовськ, а Подільськ. Дякую всім, хто голосував. Ви є виродками. Бажаю вам прописки на вул. Мухос...нській в однойменному місті». Таким емоційним дописом колега відгукнувся на нещодавнє перейменування міста Котовська. І колега цей — не сепаратист, не українофоб і навіть не супротивник декомунізації. І обурився він не тим, що місто перейменували, а тим, яку нову назву йому призначили. 

Чи потрібно опалювати будинки в Сахарі? Якщо не заглиблюватись у сутність, то відповідь буде негативною. Адже в цій пустелі температура дуже висока.

Та ось довідка з енциклопедичного словника про Сахару. «Середня температура січня — не нижча як 100С; абсолютний максимум — 590С; абсолютний мінімум — мінус 180С. Добова амплітуда температури повітря — понад 300С, ∂рунту – до 700С». 

Виступаючи перед юридичною громадськістю (передусім студентською), звертаю увагу, які нещасні юристи порівняно з математиками, фізиками, хіміками тощо. Представники цих професій можуть використовувати, крім слів, ще й символи: знаки додавання, віднімання, множення та ділення, кореня квадратного, кубічного, від нуля до нескінченності, інтеграла, логарифма тощо. Юристи ж можуть використовувати лише слова і нічого більше для формулювання своїх завдань, приписів тощо. Мені не відомі країни, право яких допускало б символи. Юристам не дозволено використовувати навіть знак оклику. Найімперативніший припис вони мусять формулювати спокійно, не підвищуючи голосу. Юристам не можна використовувати і знак питання, бо він символізує сумнів, незнання чи невпевненість. Якщо ж існує якийсь правовий припис, то це означає, що юристи ставляться до нього як до вже встановленої істини, щодо якої нема жодних сумнівів. 

Безвізового режиму до кінця липня українці не побачать. Такий невтішний неофіційний меседж надійшов днями з Брюсселя. Якщо ще місяць тому українські політики й брюссельські чиновники оптимістично говорили про те, що скасування візового режиму між Україною і ЄС можливе вже цього літа, то нині такі заяви зникли з ефіру. А вітчизняні експерти, аналізуючи графіки роботи європейських інституцій і загальні політичні тенденції в ЄС, доходять висновку, що сподіватися на скасування віз влітку не варто.

«У мене особисто склалося враження, що в урядів країн-членів ЄС не спостерігається єдиного запалу якомога швидше запровадити безвізовий режим з Україною», — сказав у розмові зі мною директор Європейської програмної ініціативи фонду «Відродження» Дмитро Шульга. Він переконаний, що радше за все безвізовий режим між Україною та ЄС буде запроваджено восени 2016 року. 

Російські медіа-технології впливають не тільки на погляди громадян РФ. На жаль, вони добряче промивають мізки й українцям. Ніде правди діти, попри воєнну агресію сусідів, чимало співгромадян і досі полюбляють аналізувати події після перегляду «альтернативних» новин із Москви. 

Щодня о пів на восьму вечора мені телефонує мама. Вона так вирішила. Має бути все за розкладом. Мама вчителька, вона працює за розкладом. Вона й сама складає той розклад у навчальному закладі. Пенсіонерка очевидна. З роботи не йде. І справа не в пенсії та різниці в зарплатні — в іншому. 

Кілька тижнів тому до мене повернулася сверблячка в пучках – хвороба, якій я несказанно рада. З нею не потрібно боротися, бігаючи по ескулапах і мішками п’ючи пігулки. Навпаки – ця «хвороба» сама здатна слугувати ліками, які допоможуть впоратися передусім з депресивними станами. Хто, як і я, знає, що це таке, той, переконана, усміхнеться, а я лише скажу: маленький хрестик – то велика сила.

…Кілька років тому, гуляючи столичним книжковим ринком «Петрівка», де, окрім самих книжок, можна купити ще чимало речей, зупинилася біля наборів для вишивання. «Хочете щось конкретне?» – поцікавилася жінка, яка торгувала цим модним нині крамом.  

Думають, не одному з киян, харків’ян чи жителів інших мегаполісів та й менших міст доводилося схоплюватися посеред ночі, щоб якомога щільніше зачинити кватирку, крізь яку божевільним ревінням вривався звук мотоциклетних моторів. Навіть славнозвісні звуконепроникні металопластикові вікна не рятують від гарчання прямотокових глушників, на які любителі нічних байкерських розваг примудряються поначіплювати різних підсилювачів шуму.

Наш житловий масив такі нічні  пригоди переживає вже не перший рік. І ні звернення до колишньої ДАІ, ні до владних структур цій біді зарадити не могли. Особливо нічні мотогонщики дошкуляють сім’ям, де є маленькі діти. Знаю це із власного досвіду.  

Мости, як і будь-які споруди, потребують належного утримання та своєчасного ремонту. Здавалося, усі це розуміють, але… На практиці виходить дещо інакше. Останнім часом, приміром, Черкаський міст через Дніпро, м’яко кажучи, захандрив. Збудований ще в  1959—1961 роках, він вичерпав свій експлуатаційний ресурс, який визначили тоді в п’ятдесят років. До того ж протягом останніх десятиліть навантаження на споруду зросло вдесятеро. Як підрахували у Службі автомобільних доріг Черкаської області, нині тут тільки за годину проїжджає кількасот машин. Серед них чимало великовагових фур. Звичайно, на обмеження ваги автомобілів у 40 тонн мало хто зважає.