Добрий десяток років тому німецький журнал "Шпігель" назвав Рівненщину "атом-штатом". І пояснив читачам: це єдина територія в Європі, яка перебуває під постійним "прицілом" двох АЕС - Рівненської та Хмельницької. Відповідно Володимирецький та Острозький райони області майже цілком належать до зон спостереження цих станцій, котрі в 2004 р. "приросли" новими енергоблоками. А наприкінці 2010-го вперше в історії України продовжено термін експлуатації першого енергоблока РАЕС на чверть століття. Жителі зони спостереження Рівненської АЕС не протестували: адже тут, на атомній, працюють їхні діти... 

Хотілося б вірити, що тему щойно обнародуваного опитування - чи почуваємось ми щасливими - соціологам підказала весна. Та з огляду на малоприємні відсотки наявності цього обов'язкового для щоденного уживання "продукту" у наших співвітчизників з'являються підстави для сумнівів.

Ні для кого не буде одкровенням, що сфера сервісу у нашій країні існує лише номінально. Головний і найбільший її недолік - невідповідність цін рівню наданих послуг. І я вже звикла ставитися до цього по-філософськи, проте навіть терпіння філософів має межі.

Як відомо, право на придбання помешкань за програмою "Доступне житло" мають лише ті, хто стоїть на квартирній черзі. Та чи всі "програмні" квартири дістануться саме черговикам? Адже не всі мають гроші на помешкання навіть за пільговою ціною.

Ця історія почалася ще минулої зими... Коли температура впала нижче 0 градусів, у під'їзді будинку, де я мешкаю, стали відбуватися дивні речі. Спочатку перечіплювалася через... гору накиданих біля поштових скриньок використаних одноразових шприців. Дивно, але самих наркоманів я ніколи не зустрічала. Здавалося, хтось навмисно нас у цьому переконує.

Два роки тому довелось мені у своїй журналістській практиці зіткнутися з жахливою темою. В селі помер самотній чоловік і пролежав у своїй хаті майже два місяці, поки пацюки не залишили племінниці, що жила за сто кілометрів, на поховання одні лиш кістки.

Село те було із сільрадою, але без голови - священик, війт і дільничний міліціонер доїжджі.

Днями почула страшну новину: на Кіровоградщині батьки-пияки заморили голодом півторамісячну дівчинку. Цинізм ситуації ще й у тому, що пиячили вони на дитячі гроші. Тобто оформили виплату допомоги при народженні дитини, і відразу, як кажуть, не відходячи від каси, взялися до справи, забуваючи годувати немовля. Позаяк жертва була вже п'ятою дитиною у горе-родині, очевидно, там і раніше не шукали інших джерел прибутку. 

Весна, брак вітамінів, фрукти дорогі, овочі заморські. Рука ніби сама собою тягнеться до печива, цукерки, кекса... Незайве при цьому звернути увагу не лише на яскраву обгортку, всілякі вишеньки-черешеньки, а й те, що хоча й дрібнюсінькими літерами і цифрами, та все-таки написано на коробках та пачках. Маю на увазі склад, або як називають ці дані про вміст продуктів, з яких виготовляються ті чи ті солодощі, - інгредієнти.

Багато талановитих людей виростила Україна. Серед цієї краси, оповитої смутком, народився поет Божої волі - Тарас Григорович Шевченко.

Доля не дала згинути цьому непересічному талантові. Прожив мало, усього сорок сім років, але твори його осявають нам шлях на багато століть. Неабияку роль у долі та житті поета відіграв наш рідний Київ: у Тарасових творах місто згадується майже п'ятдесят разів.

Старі будинки - то суцільний жах! Чимало людей навіть у столиці живуть у подібних "сталінках" чи "хрущівках", споруджених понад 50 років тому, а отже прекрасно мене розуміють. Увесь час якісь негаразди: то труби засмічуються, то дах протікає, підвал підтоплюється, остання штукатурка зі стін осипається, замок на дверях під'їзду "заїдає" тощо. Та в кожного такого "старигана" є й своя "найболючіша хвороба". У моєму випадку це спрацьована електропроводка.