Старі будинки - то суцільний жах! Чимало людей навіть у столиці живуть у подібних "сталінках" чи "хрущівках", споруджених понад 50 років тому, а отже прекрасно мене розуміють. Увесь час якісь негаразди: то труби засмічуються, то дах протікає, підвал підтоплюється, остання штукатурка зі стін осипається, замок на дверях під'їзду "заїдає" тощо. Та в кожного такого "старигана" є й своя "найболючіша хвороба". У моєму випадку це спрацьована електропроводка.

Попри економічну кризу, кількість електроприладів на душу населення (читати - мешканців будинку) постійно зростає. Адже більшість людей уже просто не уявляє свого життя без радіотелефону, DVD-програвача, комп'ютера, мікрохвильової печі та електричного чайника. А взимку додаються електрообігрівачі, ковдри з підігрівом та ін. Отже, якщо ще років 3-5 тому аварійне відключення світла ставало для нас із сусідами темою тижня, адже відбувалося не частіше, ніж десь раз на півроку, вже рік-два тому ці випадки почастішали до разу в місяць-два.

Що ж до останніх півроку... Якщо упродовж тижня світло ні разу не вимкнулося - у нас із сусідами просто свято! Диспетчер у місцевому ЖЕКу вже почала упізнавати мене по голосу. Коли черговий раз чує його у слухавці, запитує майже по-родинному: "Що, знову 25-й?" (це номер мого будинку). Адже якщо у минулі роки, коли світло раптово вимикалося, я просто лягала спати раніше з думкою: "Та вже хтось із мешканців врешті викличе "аварійку", нині сама одразу ж хапаюсь за мобільний (добре, якщо він на той момент не розряджений, бо радіотелефон, кілька разів наостанок змигнувши лампочкою, як і решта "електроядних" приладів, завмирає). Адже шкода нового комп'ютера, який придбала нещодавно. І з кожним місяцем ситуація тільки погіршується.

Спочатку сподівалася, що проблему можна розв'язати локально. Хоч це дорого і клопітно, та просто викликати електрика і поміняти проводку в квартирі. Але фахівець сказав, що це нічого не змінить. Електропроводку слід замінити... в усьому будинку. Але ж куди маємо звернутися з цією проблемою? Колега, яка пише на тему житлово-комунального господарства, порадила - створити в будинку об'єднання співвласників, те ОСББ, про яке не говорить та не пише нині тільки лінивий. Тоді, можливо, за рішенням, прийнятим владою рік чи два тому, на ремонт будинку мали б отримати від районної влади певну суму на нагальні потреби будинку. Але... Особисто я не проти вступити до лав такого об'єднання, та його хтось має очолити. А у нашому будинку чи навіть у дворі таких, на жаль, не знайдеш удень зі свічкою. Адже людям працездатного віку просто не до того: вранці - на роботу, увечері - обійти дітей та стареньких батьків. Але навіть якщо людина вже на заслуженому відпочинку, розуміє, що аби очолити таку структуру, треба бути юристом, економістом, комунальником та бухгалтером в одній особі. А у бабусь, які мешкають в моєму під'їзді, не завжди вистачає сил навіть... винести сміття у двір до контейнера. Кидають його просто (даруйте за натуралізм, але ж це правда) в унітаз - так і засмічуються труби. Де вже таким "господарницям" ОСББ очолювати?

"Що ж робити? Чи є бодай якийсь вихід з цієї ситуації?" - запитала у диспетчера після чергового, другого за тиждень, прохання викликати "аварійку". "Звісно, ви можете подати офіційну заявку, підписану мешканцями будинку, до керівника ЖЕКу. Її розглянуть, але ж... Все зав'язане на грошах, а їх, як відомо, завжди не вистачає. Тому залишається тільки сподіватися..." А мені пригадалося, як років зо два тому наш ЖЕК вирішив провести косметичне оновлення балконних фасадів старих будинків району. "Підмалювали" й мій балкончик, хоч я про це й не просила. Проте... Краще б нас спочатку запитали, чого насправді потребуємо в першу чергу. І витрачали б гроші з розумом...