Звичний мітинг посеред Донецька кипів проросійськими здравицями, пінився антиукраїнською люттю і ненавистю та шкірився триколірними прапорами й нашвидкуруч написаними гаслами. Мою увагу найдужче привернули плакати: «Путін ввіді войска!» та «Фашизм нє пройдьот!» Адже знавіснілі носії недолугих закликів іноді так стояли у натовпі, що оті слова читалися у скороченому і ще потворнішому варіанті: «Путін ввіді… фашизм». Ця ситуативна моторошна гра слів уже тоді, навесні 2014 року, на відміну від вигаданої тиражованої загрози донеччанам від «українських фашистів», стала жахливою реальністю для жителів Донецька. Бо ця й інші території краю потрапили під окупацію режиму, що справді має всі ознаки фашизму, один із сучасних проявів якого навіть спонукав до виникнення неологізму рашизм. 

У липні нинішнього року представники Національного реєстру рекордів України зафіксували чергове досягнення в категорії «Наука і технології». Пам’ятаєте нещодавно розтиражований у ЗМІ й інтернеті велетенський портрет молодого Тараса Шевченка, створений посівом рису з чорним листям по зеленому полю неподалік Скадовська Херсонської області? 

... Невдячна це справа — кепкувати з потуг наших бійців ідейного фронту. Бо реальність може виявитися значно сміховиннішою, ніж твої кпини. Ось кому, здавалося б, заважала наче й зовсім невеличка, але цілком самодіяльна родзинка, яку зауважували проте чимало гостей Одеси. Табличка над одеським двориком з усіма назвами його вулиці від імперських часів і до нинішніх: Новорибна — Чижикова — Пантелеймонівська. З відповідними символами, що означали певну епоху. 

Розмови про те, що газети нібито вже віджили своє, чую не вперше. Мовляв, інтернет, телебачення, мобільний зв’язок уже поклали газети в архів. Так, нам пощастило жити в час небувалого науково-технічного прогресу, у столітті інформації. Ми оточені нею, коли читаємо книжки й газети, слухаємо радіо, дивимося телевізор, спілкуємося між собою. Колись завдяки технічному прогресові виникли нові засоби спілкування, а разом з ними — і нові цінності. Першим проривом у цьому напрямі стала книжка, пізніше — періодичні друковані видання, потім — телеграф, радіо, телебачення і нарешті інтернет. 

За інших життєвих обставин ми могли б його спостерігати серед народних депутатів у залі Верховної Ради чи на чолі якоїсь із численних партій. Адже крім харизми, він мав освіту юриста, а фах правника чи не найчастіше за інші професії відкриває шлях в активне політичне життя. Однак більшість співвітчизників, напевне, і не знають про юридичний диплом цього відомого українця і запам’ятали його в іншій іпостасі — мистецькій. Бо обрав він для себе саме шлях творчості. І він не помилився, й нам усім пощастило. 

«У селі сталася новина», — починається відоме оповідання Василя Стефаника про місцеву моторошну подію. Та за всього бажання такий початок не зовсім доречний до недавньої резонансної події, яка змусила зіщулитися чи здригнутися все село на Донеччині. Бо самі ж люди цього й сусідніх населених пунктів, згадуючи інцидент, знизують плечима: «Новина? Та ні, бо для нас таке, на жаль, нітрохи не новина». Але чому? 

Комунальні тарифи — тема, яка останні кілька років викликає в українців тільки злість і обурення. Адже зростають вони навіть не на відсотки, а в рази. І чи не щомісяця. З останніх — подорожчання холодної води в Києві до понад 15 гривень за кубометр. 

Недавно моя сім’я відпочивала в одному із санаторіїв Приморського району Запорізької області. Саме в цей час був мор бичка. Риба була скрізь: під ногами на мілині, на березі кількасантиметровим пластом. Поряд із санаторієм — приватний сектор. Щоранку, як на фіззарядку, на берег приходили місцеві жителі з лопатами й лантухами, вантажили мертвого бичка, доки він не засмердівся, і везли додому. Неважко здогадатися, що так люди запасаються дармовою рибою. Протримавши її певний час у погребах, здають оптом на продаж. Бо якби схотіли лише очистити берег від мертвої риби, закопали б її поблизу й аж ніяк не тягли додому. 

В інтернеті триває війна за Ватутіна: Київрада перейменувала проспект, названий його ім’ям, на проспект Шухевича. Це спричинило обурення деяких киян, які почали збирати підписи, щоб проспекту повернули стару назву. Обґрунтування: генерал Микола Ватутін визволяв столицю України від німецько-фашистських загарбників у 1943 році. 

Кажуть, про рівень життя у країні судять за станом доріг. А тепер у зв’язку з деякими псевдореформами у чутливих сферах життя — за станом зубів у громадян. Так незабаром відрізнятимуть у Львові місцевих жителів від туристів.