Живемо в тривожний час. Складно спрогнозувати майбутнє і рідної країни, схід якої палає у вогні, й усього світу. Але і століття тому, під час Першої світової війни, людство було на роздоріжжі. У складній ситуації перебувала Російська імперія, до якої входила і більша частина сучасної України. Невдовзі виповниться сто років початку Лютневої революції, за якої скинули царя і рухнула монархія. Про той складний час написано багато книжок, знято чимало фільмів. 

Нещодавно у житомирській школі № 8 відкрили обсерваторію, яка обійшлася бюджету міста у 1,6 мільйона гривень. На урочистому заході за участі міського голови не бракувало красивих слів про «шлях до зірок», «втілення мрій» та «єдину в Україні шкільну обсерваторію».

Однак виникає цілком логічне запитання, чи потрібна така дорога «іграшка» пересічному загальноосвітньому навчальному закладу, де, на відміну від спеціалізованих фізико-математичних шкіл і гімназій, астрономія фактично на рівні факультативу? 

Сонце повільно сховалося за похмурий терикон, і довкола відразу помітно посіріло й потемніло. Та всі присутні на терміновому зібранні й без того були кольору подовжніх смуг на їхніх тілах. Тобто аж чорними від горя і жалоби. Траурний настрій польових командирів та інших лідерів колорадських жуків зрозуміти можна. Частину захопленого й контрольованого ними картопляного поля вони вигризли вже майже повністю. Он довкола тільки сухі й пожовтілі цурпалки стирчать замість донедавна свіжих, зелених і розкішних кущів картоплі, помідорів, баклажанів тощо. Зголоднівши, вже не перебираючи харчами, пожерли навіть бурякове й гарбузове листя, але закінчилися й ці невибагливі резерви. І тепер їх дуже дратувало, що зовсім неподалік зеленіє апетитна плантація картоплі, але її господарі виявилися непоступливими і навіть близько не підпускали напівголодних шкідників-листоїдів. 

«Мама і тато тепер живуть на небі», — так три роки тому сказала трирічна рівнянка Ашхен Арутюнян на похороні батька. 20 лютого дівчинка залишилася круглою сиротою: її мама відійшла у вічність раніше, а тато, вірменин, який усім серцем полюбив Україну, поклав життя за неї на Інститутській. 

Після «надцятої» спроби машиніст нарешті утрамбував електричку. Двері зачинилися, і потяг «Київ — Козятин» важко рушив з місця, показавши хвіст кільком десяткам пасажирів. Ті, не потрапивши до вагонів, посилали йому наздогін «міцні» слова. Мені пощастило втиснутися в цю електричку, і я, стоячи, як оселедець у банці, майже 50 хвилин їхав до Василькова. Дорогою шестивагонний переповнений потяг не міг затиснути всередину ще багато пасажирів на наступних станціях, бо ті, хто стояв у тамбурах і вагонах, боронили свою територію до останнього відірваного ґудзика на пальті. Дивлячись на все це, я шукав відповіді на одне запитання: «Скільки університетів потрібно закінчити і яким високооплачуваним менеджером потрібно бути, щоб правильно скласти графік руху електричок, розумно розподіливши на залізничних напрямках транспортні засоби?!» 

Кілька тижнів тому голова батьківського комітету класу, де навчається моя дитина, запустила через вайбер таке опитування: чи бажають батьки, щоб із наступного року наші діти вивчали російську мову — один урок на два тижні  — за рахунок одного з предметів. Опитування проводили на прохання батьківського комітету школи, який з невідомих мені причин ще з вересня дуже переймається, як втиснути російську мову в програму української школи. Після філософських реплік на кшталт «рускій язик па-любому нужен, дєті же всьо равно абщаются, он ім блізок»,  «ну, еслі вмєсто фізкультури» вирішили  все-таки з’ясувати, який предмет має поступитися годинами російській мові. Виявилося зарубіжна література.  «Ой, тагда нєт», — таким, на щастя, був вердикт більшості мам. 

Численні штати економістів в апараті державного управління характеризують необґрунтованими, а для бюджету — витратними для утримання. Це підтверджують неодноразові за роки незалежності нібито скорочення працівників цієї категорії управлінців, які ні на що не впливають,  не володіють ситуацією, не мають прогнозів і  перспектив розв’язання наболілих проблем розвитку економіки. 

У Сумах черговий, уже третій цього року вибух із газовим присмаком. Недавно на першому поверсі одного з будинків на вулиці Холодногірській пізно ввечері невідомий зловмисник (чи зловмисники?) підірвав коробку, яку того дня підготували місцеві газовики для встановлення загальнобудинкового лічильника.

Протистояння мешканців цієї багатоповерхівки (втім, не тільки цієї, а й інших) з газовиками почалося, коли вони дізналися, що їхній будинок ставлять на облік за так званим середньостатистичним методом: загальний газовий лічильник рахуватиме використане блакитне паливо всіма мешканцями, а потім його ділитимуть по квартирах відповідно до кількості зареєстрованих. 

Погода того холодного осіннього дня у Смілі була аж надто революційною. Різкий пронизливий вітер кошлатив свинцеві хмари. Та учнівська молодь, попри холод, жваво відгукнулася на заклик освітянських керівників і заполонила площу біля будинку, де розташовується міська влада. Тут, біля пам’ятника Героям Небесної Сотні, їм випала честь розгорнути величезний державний прапор. Сміляни прийшли вшанувати квітами пам’ять героїв Революції гідності. Поряд з учнями — смілянське освітянське керівництво. 

Про реформи говорить нині навіть ледачий, а головне — ледачий найбільше. Чому? «По-модньому» — сказано замість зроблено. Це латинське слово у всіх європейських мовах означає зміни — від ремонту житла до ремонтів суспільно-економічних.