Погода того холодного осіннього дня у Смілі була аж надто революційною. Різкий пронизливий вітер кошлатив свинцеві хмари. Та учнівська молодь, попри холод, жваво відгукнулася на заклик освітянських керівників і заполонила площу біля будинку, де розташовується міська влада. Тут, біля пам’ятника Героям Небесної Сотні, їм випала честь розгорнути величезний державний прапор. Сміляни прийшли вшанувати квітами пам’ять героїв Революції гідності. Поряд з учнями — смілянське освітянське керівництво.

Прийшли на мітинг і члени родини Юрія Пасхаліна (його розстріляли в спину автоматною чергою 19 лютого під час подій Революції гідності), які живуть у Смілі, а мама Тетяна Григорівна приїхала із села Носачів. Вона зі скорботним обличчям притискала до грудей гвоздики кольору крові беззбройних, що пролилася на Майдані. Тільки представники влади чомусь ніби й не помічали присутності рідних героя — все виголошували промови.

Далі прозвучало: «Покласти квіти до пам’ятника надано першим особам — заступнику міського голови і керуючому справами…». За ними поспішали «підперші». Уже після них змогли покласти квіти члени родини. А мати Тетяна Григорівна так і залишилася стояти неподалік пам’ятної дошки Героям Небесної Сотні, ніби на варті біля сина і його побратимів.

Влада вручала нагороди переможцям конкурсу патріотичної пісні. Справа потрібна і вчасна. Але там, у кабінетах смілянських владців, лежить нещодавно видана книжка, де йдеться про Юрія Пасхаліна, його родовід, односельців, серед яких він зростав. Чи й не нагода у присутності сотні школярів вручити це видання мамі, яка виховала сина-героя?

Тут у сценарій втрутився різкий порив вітру, який жбурнув на землю розкішний кошик квітів від влади. Він покотився і розкидав на площі лампадки. Мати кинулася навести лад біля пам’ятника. А з мікрофонів лунали виступи. Ні, не майданівців, — чиновників. Можна лише уявити, що творилося в душі скорботної матері.

Уже після мітингу представники влади намагалися пригасити пекучий материнський біль. Голова районної ради Володимир Грошев і заступник голови райдержадміністрації з гуманітарних питань Людмила Абрамова підійшли до неї й приділили увагу.

А після 15-ї години цього дня площа знов ожила. Це майданівці, учасники АТО прийшли на віче. Площу заполонили величезні світлини з життя Майдану. Тих, хто творив Революцію гідності, жителів Сміли і Смілянщини, названо поіменно. Переглянули й фільм про героїв. Але померзлі школярики з ранкового мітингу вже розбіглися грітися. А на думку, що вони таки хотіли б це бачити, наштовхує зустріч з учнями Смілянської загальноосвітньої школи №13 майданівця і волонтера Сергія Тарана. Учні оточили його такою любов’ю і повагою! А хлопці-старшокласники ловили кожне його слово.

Пригадалося власне повоєнне дитинство. Ми ще десятиліттями гралися у війну, де були «наші» й «німці». Тоді було все зрозуміло. А нині учням, молоді так важко з’ясувати, де ті «наші», а де хоч і не «німці», але вже не «наші».

Феномен: ні преса, ні телебачення чомусь не помічають на мітингу матері Героя. Закликаю читача поміркувати: чи достатня нині увага до матерів і батьків багатьох наших Героїв? Чи всотає у свідомість юне покоління справжню, а не показну увагу суспільства до цих людей, турботу про них?

Надія МАТЮШЕНКО-ГРЕБЕНЮК,
ветеран педагогічної праці,
для «Урядового кур’єра»