Багато хто переконаний, що за останні три постреволюційні буремні роки українці значно стрімкіше й ефективніше почали позбуватися соціальної амнезії, ніж це їм вдавалося впродовж понад двох десятиліть Незалежності. І справді, частина наших громадян нарешті усвідомила себе окремішнім і самодостатнім народом, зацікавилася своїм минулим, у деяких людей з’явилася тяга до автентичного, національного. 

Коли днями на дверях під’їзду мого будинку з’явилось оголошення, в якому йшлося про те, що через заборгованість мешканців за тепло з 1 квітня відключать опалення, чимало людей сприйняли цю інформацію не як покарання, а навпаки. «Може, на пляшку боржникам скинемось?» — пожартував один із сусідів. Бо хоч на тепло в будинку протягом холодного періоду нарікати не доводилось і комунальники регулювали температуру теплоносія відповідно до погоди, рахували за будинковим лічильником, а все одно цифри у платіжках кусалися: в будинку живуть люди зі скромними доходами. Тож не проти були, коли потепліло на вулиці, светри в квартирах одягти, щоб хоч трохи менше платити за комунальні послуги. 

Нещодавно я переніс складну операцію на серці. У 78 неначе знову народився: кардіохірурги з Інституту серця вдруге подарували його мені. Це люди, які повернули серце не лише мені: потік пацієнтів із серцево-судинною патологією, на жаль, не зменшується. Тут нагадує про себе і спосіб життя, й наша українська звичка не зважати на власне здоров’я доки, як кажуть, грім не гримне. І, звичайно ж, війна, яка аж ніяк не додає здоров’я поколінням українців, а надто нам, дітям Другої світової. 

Днями проходячи центром Сум, звернув увагу на новий ошатний стенд з оголошенням про послуги міні-готелів у різних куточках обласного центру. Йшлося про квартири в житлових будинках, які підприємливі господарі здають наймачам не на місяці-роки, а тим, хто потребує даху над головою на незначний проміжок часу. Послуги — на всі смаки, залежно від гаманця і потреб: від години і довше, на одну чи кілька діб. 

Я народився через три роки після закінчення радянсько-німецької війни. У радянські часи, скільки себе пам’ятаю, програми радіомовлення, а потім і телепередач були побудовані так, ніби війна закінчилася вчора. Суспільство жило війною впродовж десятиліть. На війні ми були зациклені. Це найулюбленіша радянська тематика. Кажуть, що у Бразилії протягом кількох років після перемоги її збірної на чемпіонаті світу з футболу немає жодних проблем. Бразильців хлібом не годуй, а дай їм футбол, а нам — війну. Ми не цивільне, а мілітаристське суспільство. 

На окрайці території, де стовбичать високі терикони, вивершені з гільз стрілецької зброї та артилерійських систем, триває збройна лихоманка. Тутешні шахти (точніше, те, що від них ще залишилося) стали на ударну вахту видобутку і підняття на-гора потужної зброї, запаси якої виявили у підземеллях. Як водиться, цей трудовий ентузіазм підтримали місцеві газети, вибухнувши заголовками на кшталт «Дамо «республіці» побільше танків!», «Ще вчора 100 реактивних систем залпового вогню «Град» за місяць були рекордом, а сьогодні — це норма!», «Перевиконаємо квартальний план з видобутку зенітно-ракетних комплексів «Бук»!». До продуктивного промислу долучилися навіть нелегали на «копанках» і зробили свій скромний внесок — відкопали у тісних норах добрий десяток 203-міліметрових самохідних артилерійських установок «Піон». 

Британський таблоїд The Sun опублікував рейтинг міст світу, до яких, на його думку, не варто їздити мандрівникам. Київ у цьому скандальному списку зайняв перше (!) місце. Бо автори видання сміливо заявили, що після Революції Гідності столиця України стала настільки небезпечним та зруйнованим містом, що туристам відвідувати його немає сенсу. 

На початку весни минула 64 річниця з дня смерті Сталіна. І в інтернеті знову з’явилися фото з Красної площі, де російські комуністи із симпатиками принесли червоні квіти до могили диктатора. Як завжди, розгорнулася дискусія, чи варто вшановувати пам’ять цієї людини. 

Містика чи ні, але коли на початку третьої лютневої декади одержав повідомлення про нові способи передачі даних домашнього електролічильника, мимоволі промайнув сумнів: не може бути, щоб усе вийшло так, як планували. І хоч не підозрював, що володію якимись задатками Нострадамуса, наче у воду дивився. Бо вже за кілька днів у Сумах спалахнули такі пристрасті, що впору порівнювати із міні-Армагеддоном. 

Неділя. Надвечір’я. Торгівля обіч дороги згортається. Власник величезної кількості товару (городина, яблука, домашні кулінарні вироби, гідні прикрасити весільний стіл) занепокоєний.

— Ти, — звертається до сина-помічника, — йди на електричку, їдь додому. Я залишуся, бо не везти ж усе це добро до хати — мати ніч не спала, щоб усе приготувати.