Кілька років тому ми, випускники дрогобицької середньої тоді політехнічної школи № 5 імені Героя Радянського Союзу Григорія Геврика, зібралися на 40-річний випускний ювілей. Ще при вході до рідної школи вразило два моменти: безладно добудований корпус, хоч дітей тут навчається менше, ніж у наш час, і пам’ятник солдатові, який чесно і мужньо виконав свій військовий обов’язок, на купі сміття біля обдертого залізного вагончика. 

Ще донедавна чимало співвітчизників були переконані, що міжнародна спільнота переймається виключно питаннями допомоги Україні. Мовляв, Революція гідності, анексія Росією нашого Криму, війна на Донбасі, боротьба з корупцією змушують увесь світ затамувавши подих стежити за подіями в нашій країні й думати про сприяння нашим спробам подолати кризу і збудувати міцну державу. Багато українців так думають і досі. 

У Росії спорудили міні-копію Рейхстагу, який тепер періодично штурмуватимуть дорослі любителі погратись в історію та путінські юнармійці. Фахівці вже зазначили, що це не макет будівлі, над якою 30 квітня 1945 року замайорів переможний червоний прапор, а Рейхстаг у його нинішньому вигляді. Зайве пояснювати, що йдеться аж ніяк не про помилку професіоналів-аніматорів, а про прозорий натяк на повернення російських солдатів до Берліна й демонстрацію Путіним вірності сталінським традиціям тоталітаризму. 

Верховна Рада збільшила до 80 євро за офіційним обмінним курсом гривні обсяг добових для депутатів, які перебувають у відрядженні за кордоном. Про це на своїй сторінці у Фейсбуці написав один із народних обранців. «Тепер нашим командировочним, — зазначив він, — не соромно буде їздити за кордон. Я боровся за це близько року!» 

Рівненщина — єдина територія в Європі, розміщена в зоні дії одразу двох атомних електростанцій: Рівненської й Хмельницької. Свого часу про це повідомив авторитетний німецький журнал «Шпігель»: із 15 українських блоків шість припадає на ці дві станції. 

 13-річний підліток недавно ледь не загинув на аварійній недобудові у Корсуні-Шевченківському на Черкащині. На нього впала бетонна плита вагою не менш як тонна. Дитину визволяло семеро людей. Від смерті Влада врятувала лише випадковість. Нічийна споруда понад 20 років руйнується неподалік житлових будинків і вже стала місцем для ігор місцевих підлітків. Будівництво не має жодних огорож. Чи змінилося щось після трагедії?

«Думали, що ми вже на дні, але знизу знову хтось постукав». Цей відомий саркастичний вислів став настільки популярним на потойбічному Донбасі (так ще називають тимчасово окуповані території за лінією розмежування), що вживається тут майже із періодичністю щоденного банального привітання. Не дадуть збрехати жителі самопроголошених «республік», яких ошелешують своєю кипучою діяльністю їхні «вожді». Причому активність самозванців-лідерів найпомітніша у самозбагаченні стахановськими темпами та потворному самозвеличенні, що суперечить здоровому глузду. 

Є цифри і дати, що чітко сигналізують про належність людини до певної спільноти. Вони як пароль, за яким нерідко роблять висновок у площині «свій — чужий». Спитай в Одесі, що означає 73. І кожен хоч трішки одесит скаже, що це про 73 дні героїчної оборони Одеси під час Великої Вітчизняної. Може, не згадає, коли вона почалася й закінчилася, але що тривала 73 дні — знає точно. Так само одеситові не треба пояснювати, чому площа, на яку виводить проспект Шевченка, має за назву 10 квітня. 

Коли патрульні поліцейські приїхали на виклик, трирічна Євангеліна, наче залякане звірятко, забилася під сидіння машини і не хотіла виходити. Щойно тут-таки, у власному дорогому авто, її щосили гамселив батько цілу годину! Нерви не витримали у рівненських перехожих — саме вони й викликали поліцію. 

Останніми десятиліттями квітень в українців асоціюється не тільки з весняним пробудженням природи, а й із чорнобильським лихом. Не виняток і нинішні квітневі дні. Триває підготовка до відзначення 31-ї річниці трагедії на ЧАЕС. Нескладно спрогнозувати, що знову згадають подробиці аварії, її призвідців, а також героїв, які загинули під час ліквідації.