Останніми десятиліттями квітень в українців асоціюється не тільки з весняним пробудженням природи, а й із чорнобильським лихом. Не виняток і нинішні квітневі дні. Триває підготовка до відзначення 31-ї річниці трагедії на ЧАЕС. Нескладно спрогнозувати, що знову згадають подробиці аварії, її призвідців, а також героїв, які загинули під час ліквідації.

Таке пам’ятати необхідно. Проте не зайве згадати і тих, хто виступав проти будівництва атомної електростанції неподалік майже двомільйонного на той час Києва. Серед них був і голова Київського міськвиконкому (1968—1979) Володимир Гусєв. У ті часи йти проти рішення партії й уряду було доволі ризиковано. Але такі люди знаходилися.

Ось що розповів сам Володимир Олексійович вісім років тому в інтерв’ю: «Я ж був ще й начальником цивільної оборони Києва. Перший заступник командувача Київським військовим округом Чиж, академік Патон і я підписали лист проти будівництва ЧАЕС, тому що в разі аварії забруднився б Дніпро і Київ залишився б без води. Нас сприйняли за профанів. Володимир Цибулько, перший секретар Київського обласного комітету КПУ у 1970—1885 роках, кричав, що не 4 реактори, а 20 треба будувати. Це був безумець».

Чим усе закінчилося, знає весь світ. До резонних думок авторитетних людей не дослухалися. Більше того, звинуватили в некомпетентності. Щодо самого Володимира Гусєва, то він багато з ким із можновладців не погоджувався. Був внутрішньо вільною особистістю. І навіть приятелював з опальними в той час людьми. Мав гарні стосунки з Володимиром Висоцьким і Віктором Некрасовим.

Ще головним інженером главку наразився на гнів Микити Хрущова, який виступав за облицювання будинків одночасно з їхнім зведенням. Будівельник за фахом Гусєв пояснив першому секретареві ЦК КПРС, що після всідання цегли плитка відпадатиме — таке він спостерігав під час навчання в Москві. Хрущов погрожував йому, однак авторитетні професори-будівельники, до яких він звернувся, переконали Микиту Сергійовича, що молодий інженер має рацію.

Очолював Київ Володимир Гусєв за двох «хазяїв» Української РСР — Петра Шелеста і Володимира Щербицького. Запевняв, що з Петром Юхимовичем завжди знаходив спільну мову, а ось із Володимиром Васильовичем було непросто. Складно Гусєву було обстоювати Бессарабський ринок, на місці якого Щербицький пропонував побудувати спорткомплекс, а також філармонію і вулицю Сагайдачного.

Володимир Олексійович виступав за нові мости через Дніпро. Московський вдалося звести за 5 років, на інші не дали грошей. За 11 років керівництва столицею Гусєв збудував палац «Україна», іподром, швидкісний трамвай на Борщагівку, чимало станцій метро, кілька житлових масивів. 25 тисяч квартир з’являлося в Києві щорічно. Жоден з очільників столиці житла більше не звів. Загалом Гусєв вважав будівельний фах основою для градоначальника. Кілька останніх столичних міських голів можуть із цим не погодитися, однак про людину найкраще судити з огляду на її реальні справи.

Не все із задуманого Гусєву вдалося реалізувати. Приміром, не дозволили відновити Успенський собор Києво-Печерської лаври і підсвітити лампами хрест на пам’ятнику князеві Володимиру. Зате він не дозволив на місці зруйнованого Михайлівського Золотоверхого собору збудувати обком партії, відвівши для цього місце на площі Лесі Українки. Сам голова Київського міськвиконкому віруючим не був, але поважав історію і старовину.

Не кожен нині може уявити умови роботи «мера» міста за радянського часу. Бо основну скрипку в управлінні відігравала партія і її ставленики – перші секретарі міськкому КПУ. І я був здивований, коли Володимир Гусєв, випускник Вищої партійної школу при ЦК КПРС, в інтерв’ю назвав партію «кислотою», яка все роз’їдала, а не цементувала. «На партійну роботу потрапляли, як правило, нахаби, кар’єристи, некомпетентні», — наголосив він. Себе ж називав господарником, попри те, що теж був комуністом — без членства в партії в ті часи керівну посаду обійняти було неможливо.

Пам’ятаю, як засмутився, коли він попросив інтерв’ю на вичитку, бо ж був переконаний: почне викидати найцікавіше, як це зазвичай буває з високопосадовцями і людьми старого гарту. Але був здивований, оскільки Гусєв не змінив у тексті жодної фрази, навпаки, ствердно кивав, повторюючи: «Саме так і було». А потім ще й дістав із серванта пляшку з якимось ексклюзивним коньяком, подаровану йому на ювілей, і ми з ним випили по кілька келишків, закушуючи шоколадними цукерками. Окрім того, запевнив, що колись розповість і про своє донбаське минуле (він народився в Донецьку), в якому теж чимало цікавого.

На жаль, більше з ним мені зустрітися не довелося. Газета, в якій працював, перестала існувати, а Володимир Гусєв помер у 2014 році. Цього літа йому виповнилося б 90. Мешкав колишній очільник Києва у центрі на вулиці Олеся Гончара. Квартира, за мірками сучасних управлінців, доволі непоказна. Кімнати не тісні, але обстановка скромна: старі меблі, жодних надмірностей. Видно, чоловік усе-таки містом займався, а не «колядував» і не сидів на відкатах, щоб мати змогу плавати, мов вареник у сметані. Тож і хочеться знати, а чи матиме Київ в очільниках справжнього господарника?!