Коли патрульні поліцейські приїхали на виклик, трирічна Євангеліна, наче залякане звірятко, забилася під сидіння машини і не хотіла виходити. Щойно тут-таки, у власному дорогому авто, її щосили гамселив батько цілу годину! Нерви не витримали у рівненських перехожих — саме вони й викликали поліцію.

Дитина опинилася в лікарні: множинні гематоми на обличчі, стегнах, сідницях, забої, струс мозку. Батько ж уперто не здається перед натиском громадської думки. «Вона вередувала в магазині через цукерки. А діти повин­ні слухатися батьків будь-якою ціною — такі у нас традиції сімейного виховання», — пояснює свою, з дозволу сказати, позицію сучасний модно одягнений чоловік. Та мене просто-таки вбило те, що ці «традиції» підтримує й мати дівчинки (яка, щоправда, пізніше ховалася від журналістів у туалеті лікарні, де перебувала з донькою).

Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею, яка передбачає для батька покарання від 2 до 5 років умовно. Тобто (в кращому разі) це буде умовне покарання за реальний злочин. Якщо, звісно, справу доведуть до суду. Але ж із лікарні дитина поїхала додому: хто проконтролює її щоденні стосунки з батьками, які категорично не визнають своєї провини у методах виховання?

Жорстокість, як правило, породжує жорстокість, стверджують психологи. Ходити по приклади далеко не треба. Недавні телевізійні новини шокували: півгодинне відео, як однолітки знущаються з дівчинки-підлітка, а інші фільмують це на мобілки, не дало бодай на мить зімкнути очей. Що ж із нами коїться?!

Не знаю, чи треба аж так щедро «пригощати» глядачів подібними кадрами. Але говорити — ні, кричати! — про це треба так, щоб почули не лише в Європі. А ще — карати за насильство в сім’ї та в колективі (надто дитячому чи підлітковому) жорсткіше, ніж сьогодні, треба! Хіба про таку демократію мріяли українці?

Бо що ж виходить: ми палко захищаємо братів наших менших (уже є випадок позбавлення волі за знущання з кота), а з власними дітьми поводимося гірше від диких звірів? Щось не те, погодьтеся, з нашим цивілізаційним виміром, з мораллю в країні, яка вважає себе демократичною. Додемократизувалися…

Не хочу жити в такій країні. Моя — інша, гуманна до всього живого. Але насамперед до Дитинства. До того унікального періоду, в якому не деінде, а в сім’ї закладаються життєві орієнтири й моральні принципи.

Чуєте ви, нелюди в людській подобі?! Дайте спокій бодай Дитинству!