Нещодавно я переніс складну операцію на серці. У 78 неначе знову народився: кардіохірурги з Інституту серця вдруге подарували його мені. Це люди, які повернули серце не лише мені: потік пацієнтів із серцево-судинною патологією, на жаль, не зменшується. Тут нагадує про себе і спосіб життя, й наша українська звичка не зважати на власне здоров’я доки, як кажуть, грім не гримне. І, звичайно ж, війна, яка аж ніяк не додає здоров’я поколінням українців, а надто нам, дітям Другої світової.

Вдумайтеся: за рік в Україні стається майже 100 тисяч інсультів і стільки само інфарктів, від яких помирає кожен шостий співвітчизник. Ось він, серцевий фронт українців, на передовій якого фахівці-кардіологи з Інституту серця. Якщо хворих вчасно оперувати, смертність, кажуть спеціалісти, знизиться в чотири рази.

Тож інформація про закупівлі дороговартісних витратних матеріалів державним коштом  має бути доступною для пацієнтів. Мені допомогли коштами рівненські кооператори: споживчій кооперації Рівненщини я віддав 60 років. Як бачимо, кооперативні принципи і цінності, визнані в усьому світі, в нашому краї теж діють. А скільки українців не мають такої підтримки? І почасти просто не встигають зібрати суми, потрібні для забезпечення оперативного втручання.

До речі, на базі Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру працює філія Інституту серця — вже третя в Україні. З хорошими фахівцями, які прагнуть змінити ситуацію в нашому краї. Але цього замало. Скажімо, в Чехії 22 регіональні кардіологічні центри, до яких людину з гострим інфарктом без проблем доставляють за півгодини. Звісно, шансів на повноцінне життя у неї значно більше. У нас хоч так зване терапевтичне вікно для інфаркту міокарда розширили з двох годин до чотирьох, люди часто не встигають до операційного столу. Чи маємо моральне право так, з дозволу сказати, ставитися до свого здоров’я?

У нинішній непростий час як ніколи потрібна державна програма підтримки сердець українців. Не паперова, а дієва, справжня. Бо що може бути дорожчим, ніж життя, збережені ще на одному фронті — серцевому? 

Микола МОСІЙЧУК,
заслужений працівник сфери послуг України,
для «Урядового кур’єра»