Кілька тижнів тому голова батьківського комітету класу, де навчається моя дитина, запустила через вайбер таке опитування: чи бажають батьки, щоб із наступного року наші діти вивчали російську мову — один урок на два тижні  — за рахунок одного з предметів. Опитування проводили на прохання батьківського комітету школи, який з невідомих мені причин ще з вересня дуже переймається, як втиснути російську мову в програму української школи. Після філософських реплік на кшталт «рускій язик па-любому нужен, дєті же всьо равно абщаются, он ім блізок»,  «ну, еслі вмєсто фізкультури» вирішили  все-таки з’ясувати, який предмет має поступитися годинами російській мові. Виявилося зарубіжна література.  «Ой, тагда нєт», — таким, на щастя, був вердикт більшості мам.

Але ніяк не можу збагнути одного. Чому батьки, які відвели своє чадо до української (!) школи, повинні весь час перебувати у стані бойової готовності, щоб не проґавити той момент, коли хтось (ініціативна група батьків-русофілів? Міносвіти? райвно?) створить зручну шпаринку для того, щоб запустити у навчальну програму російську мову? Хоч раз на два тижні для початку. Потім можна знову зібрати батьківський комітет, який почне вимагати збільшити кількість годин на «вєлікій могучій», урізавши ще якісь «непотрібні» предмети. Виходить, що загрози факультативного вивчення російської мови не може уникнути жодна українська школа? Адже для його запровадження достатньо лише «пожеланій трудящіхся»?

Ще хочу запитати в батьків, які, попри війну й смерті, що їх принесла на нашу землю Росія, все одно з дивними впертістю й завзяттям переймаються вивченням російської в українських школах. Російська мова складна, і якщо ви справді хочете, щоб ваша дитина нею володіла досконало, бо вважаєте, що їй для цього не вистачає спілкування вдома, з друзями, в гуртках, секціях, соціальних мережах, то чому не віддасте її на мовні курси, де кваліфіковані викладачі навчать правил російської граматики й вимови? І хіба любов до прекрасної російської літератури ви й самі не можете прищепити, читаючи з дітьми твори мовою оригіналу з домашньої бібліотеки? Ви ж не шкодуєте грошей на викладачів англійської чи французької?

Останнім часом у соціальних мережах розгорнулася активна кампанія проти войовничих захисників української мови, які своїми «агресивними» діями нібито ображають російськомовних патріотів і буцімто лише відлякують тих, хто думає перейти на українську. Не підтримую жбурляння дріб’язку в обличчя російськомовним продавчиням як методу виховання поваги до державної мови (саме так одна столична журналістка намагалася переконати касирку в магазині обслуговувати її українською). Я остаточно перейшла на спілкування виключно українською ще з 2007-го і вважаю, що власний приклад — найліпший метод переконання. Проте ганебні кричущі випадки утиску української мови в державній системі освіти, державних установах, сферах громадського обслуговування поступово перетворюють мене на прихильницю жорстких методів Макіавеллі. Бо інтелігентні тут просто недієві.

Нещодавно син мого товариша перейшов до нової школи, де йому також довелося пройти процедуру відмови від вивчення його сином російської мови. Завуч довго вмовляла цього не робити, бо, мовляв, хлопчикові однаково в Україні без російської не обійтися. На це мій приятель, юрист за освітою, вичерпавши всі найпереконливіші, на його погляд, аргументи, зрештою відповів: «У нашій родині ми вважаємо, що вивчення російської мови — це, знаєте, як порнофільми: лише після 18 років. Тільки тоді мій син сам вирішуватиме, чи йому варто її вчити». Це завуча переконало.

Проте якщо дискусії наступу російської мови на українську шкільну освіту ще якось, хоч і доволі мляво, тривають, то тема тотального зросійщення позашкільних освітніх державних закладів просто незаймана. Однокурсник, з яким зустрілася кілька тижнів тому, розповів, що мусив шукати для своєї 7-річної дочки приватного українськомовного викладача фортепіано, бо директор музичної школи в їхньому мікрорайоні, знизавши плечима, сказав: «на украинском фортепиано не преподают».

Після публікації в «УК» колонки «Мовна диверсія» (31.12.2015) мені надійшло (і досі надходить) чимало листів з історіями, подібними до змальованої в матеріалі. Батьки скаржаться й на те, що знайти для дитини державний гурток, заняття в якому вели б українською мовою, майже неможливо.

У черговому листі описано ситуацію в одному зі столичних центрів розвитку дітей та юнацтва позашкільної освіти. За словами авторки, чий онук навчається там на театральному відділені, навчальний процес повністю ведуть російською мовою, а дитячий театр називається… «Божья коровка». «У мене відчуття, що це робиться цинічно, свідомо й наполегливо. Будь ласка, врятуйте Український центр розвитку дітей позашкільної освіти від російського засилля!» — просить авторка, яка в листі зауважує, що її звернення до міського управління освіти не дали жодних результатів.

«УК» може лише повторити цей розпачливий заклик у сподіванні, що він дійде до уваги тих, чий безпосередній обов’язок — стежити за дотриманням мовної політики в державних освітніх закладах.