Численні штати економістів в апараті державного управління характеризують необґрунтованими, а для бюджету — витратними для утримання. Це підтверджують неодноразові за роки незалежності нібито скорочення працівників цієї категорії управлінців, які ні на що не впливають,  не володіють ситуацією, не мають прогнозів і  перспектив розв’язання наболілих проблем розвитку економіки.

Від управлінського апарату необхідно невідкладно зажадати віддачі. Якщо громадські формування хоч якось заявляють про прорахунки, зловживання тощо, то чому мовчать державні службовці, які повинні  буквально кричати про системні помилки у діях, цілеспрямовані руйнації?

Заради справедливості слід  сказати, що в Україні традиційно з радянського періоду на 1000 зайнятих у національному господарстві припадає майже десять працівників апарату органів державного управління. Цей показник на початок третього тисячоліття, скажімо, в Японії становив 17,1, Великобританії — 20,2, США — 22,2, Франції — 84,6 особи. Держслужбовці в цих країнах широко застосовують у роботі різноманітну оргтехніку, яка допомагає їм ефективно та оперативно виконувати посадові обов’язки і завдання. Працівники наших державних органів часто такими технічними засобами не озброєні.

Важке становище склалося в економічних управліннях обласних і районних рівнів. Приклад руйнації Збройних сил в Україні не став уроком. Економічні служби у посттоталітарний час були сформовані здебільшого за залишковим принципом, унаслідок чого їхня чисельність із перебудовчого періоду скоротилася на третину.

Нині в управліннях соціально-економічного розвитку районних виконавчих органів влади нараховують по два-три працівники, що навіть не відповідає чисельності такого структурного підрозділу, як відділ. Унаслідок таких дій неможливо здійснювати певні функції, як-от прогнозування розвитку регіонів на основі складання галузевих і міжгалузевих балансів, планування місцевого господарства, вивчення та раціональне розміщення продуктивних сил, сприяння формуванню територіальних громад та їхніх об’єднань відповідно до реформи децентралізації, вдосконалення ринкової інфраструктури та розроблення механізмів їх втілення. Немає реальних економічних важелів впливу на розвиток процесів і повноважень щодо їхньої координації під час підготовки до вступу в Європейський Союз та  ін.

На рівні районів, по суті, немає змоги займатися роз’ясненням особливостей упровадження децентралізації, створення територіальних громад та їх добровільних об’єднань, вирішенням таких питань, як розвиток підприємницької діяльності, формування повноцінних ринкових відносин.

Ігнорування ролі науки, економічних служб на всіх рівнях державної влади, низька заробітна плата на тлі необґрунтовано суперечливих півмільйонних, двохсоттисячних, стотисячних зарплат призвело до великих розчарувань тих, хто, маючи науковий  ступінь кандидата чи доктора, звання доцента чи професора, отримують понад три-чотири  тисячі гривень.

Деякі обласні та районні керівники виконавчих владних структур порушують питання про недоцільність утримання управлінь економіки. Як наслідок — і надалі триває відтік висококваліфікованих фахівців цих служб у бізнесово-підприємницькі організації, за кордон.

У більшості науковців складається враження, що певні сили зацікавлені в ліквідації не лише апарату економічних органів державного управління, а і його структурних підрозділів — управлінь економіки і науки як бази й інструментарію для організації їхньої ефективної діяльності.

Гадаю, державні органи управління нині не повинні займати споглядальну позицію щодо створення умов для ефективної роботи економічних органів, використання їх для розбудови господарства України.  

Богдан АНДРУШКІВ,
професор Тернопільського національного технічного університету
імені Івана Пулюя, для «Урядового кур’єра»