Щойно настає час сплачувати квитанції за житлово-комунальні послуги, як у мене традиційно підвищується тиск. Якщо хтось поспішив подумати, що через зависокі тарифи, то зовсім ні. Річ у тім, що нервувати через тарифи я собі просто заборонила. І не має значення, я вважаю їх високими чи справедливими, не можна — і квит, бо нервові клітини (нам це пояснили ще у школі на уроках біології) не відновлюються, а якщо людина нервує, вона провокує розвиток у своєму організмі низки захворювань. 

«Виросло ціле покоління людей, для яких Сахаров — рядок із підручника історії, один із діячів минулого. А часи й обставини такі, що варто нагадати про Андрія Дмитровича: сьогодні бракує людей його калібру і переконань. Боротьба за правду і права людини важка, потребує наполегливості й готовності платити високу ціну. Приклад Сахарова засвідчує, що ця боротьба небезнадійна — в кінцевому підсумку правда і совість перемагають». 

В «Урядовому кур’єрі» за 5 листопада цього року надруковано кореспонденцію із заголовком «Я кричав, що я преса. Але мене били ще жорстокіше». У ній ішлося про побиття правоохоронцями фотокореспондента газети «Вечірні Черкаси» Ігоря Єфімова в дні Революції гідності 20 січня 2014 року під час так званої зачистки блокпоста активістів на черкаській дамбі. 

Ця історія не йде з голови тривалий час: дві родини «ділять» не гроші й не житло, а… дитя. Останнім часом таких випадків усе більше: тато з мамою, розлучаючись, з’ясовують, хто з них кращий для дитини. Не раз чула нарікання деяких чоловіків, що дітей суд залишає жінкам несправедливо. Хоч логічно тут усе зрозуміло: доглядати дитину матері нібито годиться за біологічними законами. А чоловікам природно бути годувальниками, що в наш час у разі розлучення подружніх пар означає сплату аліментів. 

Пам’ятаю, коли був ще студентом, любив гуляти у вільний час поверхами Київського центрального універмагу. Покупців тут не бракувало будь-якої пори року. Бо майже кожен із них міг придбати в головному торговельному закладі столиці хорошу річ за порівняно невисоку ціну. Перед святами ЦУМ особливо розщедрювався: у відділи «викидали» дефіцит, і вся Україна ставала в черги. Добре це було чи погано — це вже інше питання. Кияни й гості міста думали тоді більше про приємну покупку й тішилися, коли продавчиня пропускала їх нарешті до прилавків відділу. 

«У вас працюють одні ідіоти!» — вибухає гнівом жінка. «Найкращі — у Нью-Йорку!» — розпливається усмішкою керуючий респектабельним готелем. Чомусь саме цей кумедний епізод із фільму «Один удома-2» миттєво спав на думку, коли нещодавно зазирнула до магазину мобільного зв’язку. У середмісті столиці в одному з магазинів відомої мережі шукала новорічний подарунок для старшої доньки. Недорогу й практичну модель телефону підібрала заздалегідь — нещодавно з’явилося чимало якісних китайських гаджетів (товари з Піднебесної можуть бути такими!). І параметри хороші — їх уже добре знала, і ціна втричі нижча за брендові аналоги. Тим паче до свят усі спокушають знижками й святковими акціями. Тож уперед: здавалося б, зайди й купи. 

Те, що призначення на керівні посади нині відбувається шляхом відкритого конкурсу (нехай навіть умовно відкритого), — очевидний прогрес. Водночас процедурні питання у цій сфері потребують значного вдосконалення. Таких висновків можна дійти після ознайомлення з роботою конкурсної комісії Міністерства екології та природних ресурсів щодо призначення нових керівників на посаду директорів національних природних парків. 

Цьогоріч найдовша й одна з найдавніших вулиць тисячолітнього Дрогобича —  імені Івана Франка — відзначає 90-річчя свого найменування. А Лішнянській (так вона називалася колись) — кілька століть. Стільки ж цю місцину «по-вуличному» називають Загороди, їх заснували років чотириста тому чотири українські родини, серед яких була й моя. Це до того, чому мені не байдужа доля вулиці і міста, де ступала нога Великого Каменяра і моїх родичів. 

Сучасні ЗМІ, передусім телебачення і радіо, селу приділяють небагато уваги. Тематика вважається непрестижною. Причому не тільки серед власників і керівників каналів, а й серед журналістів. Ще зі студентської лави юні медійники мріють стати телеведучими, займатися виробництвом шоу, знімати і писати про спорт, культуру або ж такі серйозні речі, як політика й економіка. Аграрні проблеми, попри їх не меншу серйозність, мало кого приваблюють. 

Кого з нас не дурили в супермаркеті чи на базарі?! Більшість скаже: що поробиш, трапляється. Проте нещодавно знайома довела: боротися та обстоювати свої права потрібно, а мовчати і пробачати нахабність продавців — ні.

Вона повернулася із супермаркету засмучена, бо її там надурили на 20 гривень. З одного боку, сума невелика, з іншого — дуже неприємно, коли молоденька дівчинка дивиться в очі вдвічі старшій людині, та ще й пенсіонерові, і відверто бреше.