«Виросло ціле покоління людей, для яких Сахаров — рядок із підручника історії, один із діячів минулого. А часи й обставини такі, що варто нагадати про Андрія Дмитровича: сьогодні бракує людей його калібру і переконань. Боротьба за правду і права людини важка, потребує наполегливості й готовності платити високу ціну. Приклад Сахарова засвідчує, що ця боротьба небезнадійна — в кінцевому підсумку правда і совість перемагають».

Це слова із тексту програми концерту пам’яті великого вченого і борця за права людини, що відбувся у Національній філармонії України. Минуло вже 27 років, як Андрій Сахаров залишив цей світ. Не дивно, що великого гуманіста радянських часів, росіянина за національністю, з теплом згадують саме в Україні.

У нещодавно виданій українською мовою книзі «Герой Радянського Союзу. Про Андрія Сахарова» лікар-психіатр Семен Глузман наголосив: «На жаль, нині Росія пишається не мислителями, а тиранами. Росіянин Сахаров не потрібен своїй країні. Мало того, він небезпечний для неї. Авторитарна Росія Путіна робить усе, щоб ідеї демократії й верховенства права, які проголошував для своєї батьківщини Андрій Дмитрович, були забуті. І схоже на те, що мертвий Сахаров небезпечніший для російського режиму, ніж багато його вже літніх друзів і послідовників. Що ж, така доля цієї країни.

Для нас, для України, ідеї Сахарова, як і колись, актуальні. Вони для нас важливі. Українська демократія недосконала, ми про це знаємо. Та знаємо ми й інше, вже двічі доведене Майданами: авторитаризм у нашій країні неможливий! Ми, громадяни України, не дозволимо авторитаризму прийти до керівництва країною. Сьогодні наш найгостріший біль — Крим і його татарська меншина. Сотні тисяч спокійних працьовитих людей знову зазнають переслідувань».

Боротьба за право кримських татар жити в Криму — одна з граней громадянської діяльності Андрія Сахарова. Мустафа Джемілєв, який, як і Семен Глузман, був особисто знайомий з Андрієм Дмитровичем, повідомив, що завдяки клопотанням відомого фізика-ядерника він залишився живим. У середині 1970-х років пан Джемілєв голодував у тюрмі: «І десь на сьомому місяці голодування, коли мати приїхала в омську в’язницю, їй сказали: його тут немає. Ну, і відразу, якщо стільки голодував і тепер його немає, значить, помер. І мати зі сльозами поїхала в Москву, і там Петро Григоренко й Андрій Сахаров тоді зробили заяву, що, можливо, Мустафа Джемілєв помер. Я потім, через багато років у газеті «Times» лондонській бачив — вони з посиланням на Сахарова і Григоренка писали, що це, можливо, зникнення. Ними була піднята дуже велика кампанія з мого звільнення.

І останнього разу, коли я звільнявся, то в 1986 році був такий епізод. Сахаров перебував уже тоді в Горькому на засланні. Йому телефонує Горбачов і каже: «Ось, є рішення політбюро, ви можете повертатися на свою московську квартиру». А він відповідає: «Один не повернусь, звільніть, принаймні, найближчих мені людей». Назвав щось або вісімнадцять чоловік, або двадцять три людини. Одним словом, я там був, у цьому списку, десь п’ятий або четвертий, щось таке. І вийшло так, що в 1986 році ми одночасно майже були звільнені».

Андрій Сахаров зробив багато заяв із приводу кримськотатарського питання, зокрема, про беззаконня в Криму щодо представників цього народу. Він двічі приїжджав на судові процеси Джемілєва. Андрія Дмитровича до залу суду не пустили, але його присутність привертала увагу світової громадськості. У США і кількох європейських країнах організували комітети за визволення активіста кримськотатарського національного руху.

А сам Андрій Сахаров, людина інтелігентна і стримана, за самоуправство правоохоронців поблизу судової зали нагородив ляпасом одного з міліціонерів. «У міліцейському відділку, куди привели Сахарова, — згадала Айше Сеітмуратова у книзі її репортажів на «Радіо Свобода» (її теж не пустили на закритий судовий процес), — міліціонер, побачивши його документи — посвідчення академіка, тричі Героя Соціалістичної Праці, буквально затремтів зі страху і втік. Коли Мустафу відвозили, Андрій Дмитрович біг за машиною і кричав: «Тримайся, мій друже, тримайся!» Сахаров вимагав побачення з Мустафою, щоб умовити його припинити голодування».

У жовтні 1986 року Мустафа Джемілєв після звільнення з Колими зустрівся з Андрієм Сахаровим у його московській квартирі. Вони до третьої ночі спілкувалися на різні теми.

Захищав Сахаров кримських татар і в листах до генсека Брежнєва, і у виступі з нагоди отримання Нобелівської премії миру 1975 року. Щоправда, самого лауреата з СРСР не випустили, тому лекцію «Мир, прогрес, права людини» від його імені прочитала дружина академіка Єлена Боннер, яка саме перебувала за кордоном. До речі, в лекції Андрій Дмитрович наголосив: «Честь Нобелівської премії миру я розділяю з усіма в’язнями сумління, з усіма політв’язнями моєї країни». І назвав більше сотні відомих йому імен.

На увесь світ прозвучали і прізвища багатьох українських дисидентів, зокрема Василя Стуса, Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола, Євгена Сверстюка, Надії та Івана Світличних, Валерія Марченка, Юрія Шухевича, Івана Геля, Ірини Калинець, Ірини Сеник, Святослава Караванського. Не оминув нобелівський лауреат і Семена Глузмана з Мустафою Джемілєвим. 

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
 для «Урядового кур’єра»