Цьогоріч найдовша й одна з найдавніших вулиць тисячолітнього Дрогобича —  імені Івана Франка — відзначає 90-річчя свого найменування. А Лішнянській (так вона називалася колись) — кілька століть. Стільки ж цю місцину «по-вуличному» називають Загороди, їх заснували років чотириста тому чотири українські родини, серед яких була й моя. Це до того, чому мені не байдужа доля вулиці і міста, де ступала нога Великого Каменяра і моїх родичів.

Нещодавно в «УК» було опубліковано інформаційну кореспонденцію із влучним заголовком: «Чи приживеться в Дрогобичі вуличний комітет?». Так ось, і через півроку знак питання зняти не вдалося через... «дрібничку». Мешканці організувалися, запросили на збори Дрогобицького міського голову, розповіли про свої проблеми, що можуть і що вже самі зробили, а яку допомогу потребують від місцевої влади. Отримали схвалення, обрали актив, а зареєструвати вуличний комітет із відповідними повноваженнями не можуть і досі. Нікому видати довідку про кількість мешканців, без якої цей орган самоорганізації населення не реєструють.

Законодавець прописав таку умову, а тепер, як з’ясувалося, і бар’єр на шляху діяльності місцевих громад у Законі «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 року. Згідно з цим законом таку довідку має видати ЖЕК чи будинкоуправління, щоб пересвідчитися, що на зборах було більше половини мешканців. Але хіба так важлива кількість, якщо люди хочуть бути активними в справах частини свого міста чи села, своєї держави? ЖЕКи перейменовано, переформатовано і, кажуть, взагалі ніколи такого обліку не вели. Про дані перепису населення говорити нічого з відомих неозвучуваних нині причин.

Чому важливий  вуличний, квартальний, комітет мешканців мікрорайону? Це первинна ланка участі громади у справах місцевої важкої господарки. Якби, наприклад, комітет мікрорайону нашої вулиці самоорганізувався раніше, то «тимчасовикам», які приходять до влади хапнути, не вдалося б продати під забудову спортивний майданчик, на якому діти кількох вулиць міста понад 30 років грають у футбол. Тепер, здогадайтеся з трьох разів, що кажуть нинішні владоможці? Правильно, винуваті «паперєднікі»! Громада спортмайданчик боронить, а власник вже вкотре його перепродує... Ось приклад безладу, коли роль громади прописують декларативно або так, щоб викликати зневіру.

Присутність представників вуличної громади на сесіях місцевих органів законодавчої влади, контроль за виконавчою, підказки їм та інформація, якою володіють активісти щодо розподілу землі, збереження і побудова дитячих, спортивних майданчиків, ремонт вулиці (нашу ремонтували кілька років тому, а частину Загороди навіть не підсипали гравієм). Зекономили, самі здогадуєтеся, чому і як. Без справжньої громади через активність вуличних комітетів чи управ прописана в Конституції головна умова демократії — народ — головне джерело влади — залишиться теорією без механізму втілення.

Прописана 15 років тому вимога довідки для реєстрації вуличної управи — формальність і головна перешкода, що залишає комітет без прописаних повноважень і авторитету, даючи можливість місцевим князькам діяти безоглядно у власних інтересах. Через громадські організації, серед яких наймобільніші вуличні управи, громадяни України гартувалися б як небайдужа, державницька нація. Перевірено історичним досвідом багатьох країн Європи. Не зацікавлені у цьому лише ті, хто не бажає справжніх адміністративних та інших реформ.

Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»