Те, що призначення на керівні посади нині відбувається шляхом відкритого конкурсу (нехай навіть умовно відкритого), — очевидний прогрес. Водночас процедурні питання у цій сфері потребують значного вдосконалення. Таких висновків можна дійти після ознайомлення з роботою конкурсної комісії Міністерства екології та природних ресурсів щодо призначення нових керівників на посаду директорів національних природних парків.

Як з’ясувалося, більшість претендентів на згадану посаду дуже далекі від природи. У багатьох випадках йдеться навіть про брак елементарної освіти. Особливо це помітно, коли охочі посісти важливу державну посаду починають відповідати на запитання. Ось яка відповідь від одного з претендентів прозвучала, коли його спитали, які п’ять видів іхтіофауни він знає: «Риба!»

Що штовхає цих людей боротися за посаду, не маючи відповідних знань і досвіду роботи? Відповідь криється у другій частині назви згаданого міністерства — природні ресурси. Прагнення розпоряджатися ними — основний мотив. Один національний парк багатий на ліс, інший на рибу, ще якийсь на креветку тощо. А якщо до цього додати ще й землю, то зрозуміло, що задля можливості розпоряджатися всім цим можна півгодини почервоніти — нехай навіть перед усією Україною.

Про справжні наміри таких горе-претендентів свідчить і їхня програма. Зазвичай основна її теза — використання природних ресурсів, щоправда, прикрашене словами «раціональне», «ощадливе» тощо. Ще одна теза — порозуміння з місцевою владою та населенням. Щодо останнього, то, на перший погляд, нічого поганого тут немає. Але насправді за цим порозумінням криється дерибан природних ресурсів місцевими князьками. Підтвердження цього — листи-клопотання від місцевих рад.

Нині невігластво деяких претендентів поширюється в національному ефірному просторі. Завдяки соціальним мережам дехто вже став знаменитістю, хоч, можливо, і не хотів цього. Але тут є певна проблема, а саме поширення негативу, якого і так у житті чимало. Можна лише дивуватися тому, що фрагменти цього ефіру ще не здогадалися транслювати у сусідній Росії. Тут і коментувати нічого не потрібно: просто дивіться, кого в Україні оголошують переможцями конкурсу.

Отже, потрібно зробити так, щоб відкритий конкурс з його прямою трансляцією на всю країну перестав скидатися на «Невігластво-шоу». Для цього потрібно розробити чіткі вимоги до конкурсантів. До найголовніших із них належить відповідна освіта. Утім, буває так, що протягом життєвого шляху уподобання людини змінюються. Відомі випадки, коли будівельники ставали істориками, а інженери — журналістами. Але коли немає ні відповідної освіти, ні відповідної професійної діяльності, ні відповідної громадської роботи, то про яку участь у конкурсі на керівну посаду може йтися?

На додаток до знань директор природного заповідника чи національного природного парку повинен мати громадянську позицію. Важливе його щире прагнення берегти природу. На щастя, такі люди в країні є, і саме вони повинні очолювати відповідні установи.

Лише тоді, коли в нашій країні існуватимуть чарівні куточки природи, можна досягати реальних успіхів у сфері екологічної освіти та виховання. Без цього омріяна Європа ніколи не стане ближчою.

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук,
для «Урядового кур’єра»