«Не пиши про Наталю Миколаївну в газету, — застерегла мене моя 84-річна хвора мама, жителька Дрогобича, — бо ще її від нас заберуть». Так, мама знає: як журналіст, достойного не пропущу, щоб не поділитися добрим з добрими людьми. А ще звикла до класичного: як добрий фахівець, то піде на підвищення... Я до неї довго прислухалася, егоїстично мовчала, бо то справді була б для нас катастрофа. Навіть якщо наша сімейна лікарка Наталія Фурман довго не телефонує, мама скаржиться: «Ти ба, не дзвонять!»

Давно мріяла відвідати Грузію, ознайомитися з культурою і традиціями, та й просто відпочити на морському узбережжі й посмакувати тамтешніми національними стравами. Цього року зробила собі такий подарунок і вирушила до Батумі, центру Автономної Республіки Аджарія. Вибір на користь Грузії пов’язаний і з тим, що завжди вважала країну дружньою до нас, яка так само постраждала і досі потерпає від російської агресії. До того ж маю багато друзів в Україні, вихідців із Грузії, й тих, від кого чула про гарні враження від відвідувань сонячного краю.

Крайні дані ООН про кількість жертв унаслідок російської агресії на п’ятому році гібридної війни на Донбасі вражають — близько 13 тисяч загиблих і понад 30 тисяч поранених. Причому 3 тисячі 300 з-поміж них — цивільні люди. Тобто це мирні жителі регіону, які стали приреченими, відколи їх почали «захищати» проросійські бойовики під командуванням російських кураторів за участі російських кадрових «відпускників» із російською зброєю та боєприпасами. Так звані брати з самого початку перебування на Донбасі практикували використовувати цивільних людей як живий щит, облаштовуючи свої позиції біля житлових будинків, шкіл, лікарень тощо. Обстрілюючи звідтіля українських бійців, російські «захисники» свідомо наражали на небезпеку мирних людей, які могли постраждати у разі адекватної відповіді з цього боку лінії розмежування.

Зазвичай народження держави відбувається за волею людей і супроводжується розмаїтими негативними дезінформаційними явищами, серед яких пліткування, поширення фейків, чуток тощо. Успішність її розвитку значною мірою залежить як від професійної підготовленості керівництва держави, вміння нейтралізувати дезінформацію, так і від рівня свідомості громадян, їхніх професійних якостей, патріотичних переконань і порядності. Тому одні держави, хоч і невеликі (наприклад, Ізраїль), мають авторитет, силу й вплив на міжнародну спільноту. Другі хоч і великі, проте через згадані чинники насичені суперечностями (скажімо, Росія), розвиваються не дуже ефективно.

Нещодавно заступник голови правління Нацбанку Олег Чурій заявив, що головний фінансовий регулятор країни активно бореться з доларизацією економіки. Іншими словами, в Україні й надалі триватиме так звана дедоларизація.

На початку журналістської кар’єри я отримав вкрай потрібний і повчальний урок від прокурора Житомирської області, коли почав доводити йому, що закон забороняє спорудження будь-яких будівель, крім гідротехнічних, у межах прибережних захисних смуг. Відповідь, що потрібно читати те, що справді написано, а не що хочеш прочитати, спочатку шокувала. Однак досвідчений юрист аргументовано роз’яснив різницю між поняттями «прибережні захисні смуги встановлюються», що є незавершеною дією, і терміном «встановлені», якого в українському законі немає. 

Ми вже трохи відвикли від цього. «Думала, що вже не доведеться стояти в такій довжелезній черзі», — поділилася 80-річна бабуся Ганна. — Та ще й за чим! При Хрущові в 1950-х стояли за хлібом. А нині — аби укласти договір із сімейним лікарем!» 

Пам’ятаєте «Пригоди Гуллівера», якими зачитувалися в дитинстві, хоча насправді ця книжка — попередження для дорослих? Ми переживали за головного героя, побою­ючись сили велетнів, симпатизували карликам і картали малий народ за безглузду війну через суперечки про те, з якого боку потрібно розбивати яйце; не могли змиритися з тим, що до мавп, які стали робочою худобиною коней, тамтешня влада збиралася відправити й Гуллівера. Але, виявляється, можуть бути сценарії більш моторошні, ніж описав Джонатан Свіфт. 

Завжди з інтересом читаю новини про своїх колег — і не тільки газетярів, а й працівників радіо, телебачення, інтернет-видань. Багатьох із них знаю ще зі студентських років, інші відомі за публікаціями, виступами в ефірі. 

У Полтаві така спека, що плавиться асфальт. Тимчасовий порятунок від неї приходить тільки вночі, та й то спати доводиться з навстіж відчиненими вікнами. Але з настанням сутінків на околицях з’являються байкери, а пізніше — великовагові автомобілі, які крім того, що заважають людям відпочивати, руйнують дорожнє покриття і навколишні будинки. Таке відбувається й на центральній у селищі Яківці вулиці Спартака. Великоваговий автотранспорт став їздити цією дорогою приблизно 11 років тому. Тоді місто готувалося бучно відзначити 300-річчя Полтавської битви. І його керівництво вирішило, як усім здавалося, тимчасово перенаправити потік автотранспорту з вулиці Шведська могила, яка проходить поряд з музейним комплексом «Поле історії Полтавської битви», на вулицю Спартака.