Виявляється, що один і той самий кожух, без усяких нанотехнологій виготовлений, може зігрівати своїх пожильців, скажімо бліх, по-різному. Одним — спека, іншим ледь-ледь плюсова температура. Це притаманно всім об’єктам, які зігрівають, зокрема ЖКГ.

Нещодавно в Сумах зустрівся з колегою, з яким свого часу працював в одній з місцевих редакцій. Після виходу на пенсію відразу ж виїхав до Ізраїлю, хоч передбачливо залишив квартиру, за якою доглядають сусіди і до якої він раз-двічі на рік навідується. Розговорилися про се про те, а потім зайшли до одного з овочевих магазинів у центрі міста, бо обом треба було купити цитрусових на святковий стіл. Колега швиденько виокремив на одному з прилавків доволі залежалі банани, на яких красувався цінник із пристойною цифрою. «В ізраїльському місті, де живу, такі банани віддали б першому-ліпшому покупцеві безплатно, — сказав він.

Після циклону вся Полтава була закидана снігом, а вулиці й провулки міста нагадували ковзанки. В ті дні травмпункти переповнені: у того поламані ребра, ще хтось підвернув ногу або забив коліно. За приблизними підрахунками, за добу в Полтаві на льоду травмувалася понад сотня людей.

— Часто зустрічаюся з матерями, які втратили синів на сході України.  Під час останньої одна жінка, вся в чорному, трималася на відстані від інших: ніяк не реагувала на те, що говорили, на її обличчі не було жодних емоцій — мати неначе закам’яніла від болю. Підійшла і взяла її за руку; минула хвилина, друга, третя — жодної реакції. Та коли я спробувала відійти, вона раптом сказала: «Ні, побудь зі мною ще трохи».

У будь-яку пору року похід у гори — це не прогулянка парком. Тут можна заблукати, зірватися зі скелі, зустрітися з хижими тваринами. Узимку мандрівників підстерігають ще й лавини, снігопади, люті морози, зголоднілі звірі. Працівники Держслужби з надзвичайних ситуацій скаржаться: самостійні прогулянки без врахування цих небезпек для частини туристів норма. Своєрідну етику гірських мандрівок, яка загальновідома, такі сміливці порушують часто, навіть не замислюючись.

У перші дні омріяної весни за вікном затишного заміського будинку морози поволі відступають, залишаючись у деяких серцях. Навряд чи ці кам’яні скельця взагалі можна хоч чимось розтопити. Тож без жалю залишаю їх у зимі спогадів, що от-от розтануть як сніг на весняному сонечку — світилі любові, дружби, людяності, затишку душі. На підвіконні пробуджуються барвисті першоцвіти, милуючи око тендітною й водночас всеперемагаючою красою. У цьому ніжному стремлінні і є життя, віра, надія, майбуття.

Нещодавно Конституційний Суд визнав неконституційним Закон «Про основи державної мовної політики» від 3 липня 2012 року через порушення процедури його ухвалення. Авторами цього резонансного закону були народні депутати від Партії регіонів Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов. Цей закон визнавав українську мову  державною, проте водночас 18 мов (серед них першою у переліку була російська) визнавалися регіональними чи мовами нацменшин.

Чи є в нас пам’ятник  українській жінці? Уявляю, як схвилювалися чоловіки. Заспокойтеся, такого ще немає. А треба було б. Скільки пісень народ склав про сусідку! Французи поставили пам’ятник своїй куховарці за рецепт національного супу. Наша не лише придумала борщ, а в 1990-х поїхала у світи рятувати свою родину і Україну, а ще — щоб «вивчити дітей». Тоді ми ще не розгубили культу науки. Наші заробітчанки були чи найбільшими інвесторами  у вітчизняну економіку. Тож розумію, чому одна з народностей Китаю мосо споконвіку віддавала галузь економіки своїм жінкам. Наша жінка у всі часи була «економісткою»  і є національним надбанням.

Еталоном  класичної рівності  статей, як на мене, був лише Рай. У якому тільки Він і Вона. Не Перший і не Друга. Та в реальному житті все значно складніше.

Про те, що вітчизняні оператори мобільного зв’язку планують найближчим часом підняти тарифи щонайменше на 50%, інтернет сповістив українців ще кілька місяців тому. Та, мабуть, кожен споживач, як і я, до останнього сподівався, що мене це омине. Адже завжди користувалися передплаченими послугами: поповню рахунок на 100 гривень і розмовляю, доки вони не скінчаться. І операторові добре, бо передплата, і мені — не смикатися щомісяця з поповненням. Тож сиділа собі тихенько і сподівалася, що мене не зачепить. Але не так сталося…