Еталоном  класичної рівності  статей, як на мене, був лише Рай. У якому тільки Він і Вона. Не Перший і не Друга. Та в реальному житті все значно складніше.

Хоч, можливо, все залежить від власної позиції. «За кілька днів втрачу обидва свої чемпіонські титули — один за одним. Просто тому, що вирішила не їхати до Саудівської Аравії. Не грати за чиїмись правилами, не носити абайю, не ходити в супроводі на вулицю й не почуватися вторинною істотою», — цей допис  української шахістки Ганни Музичук, у якому вона пояснює, чому  бойкотує чемпіонат світу в цій країні, став рекордним в історії українського Фейсбуку. За кілька днів він набрав понад 130 тисяч вподобайликів і 60 тисяч поширень. Це стало неочікуваним і для самої авторки. 

Однак не поспішаймо переконувати, що вподобали допис передовсім феміністки. Сама Ганна в інтерв’ю наголошувала: її  протест не був політичним, не був проти релігії. Її задумом було привернути увагу до того, що з проведенням шахового турніру є проблеми. Тим паче світової першості. Вона нібито хотіла змінити лиш те, що стосується шахів і ставлення до жінок у цій країні з погляду шахової позиції. Та водночас дала підставу для іншого обговорення: чому жінки-шахістки заробляють менше за чоловіків.

Та що там шаріат! Ще й досі в найдемократичніших (назагал) країнах старого континенту заробітні плати чоловіків і жінок істотно відрізняються — самі знаєте, в кого більше. Хтось, як-от надто чутливі до гендеру шведи, добився нечуваних перемог, одна з яких — право батька на декретну відпустку, коли головним  матеріальним дахом  подружжя  є дружина, яка працює.

Сучасні гендерні тенденції вітчизняного суспільства теж зазнають певних метаморфоз. Приміром,  у рекламі дівчинка із сумом зізнається, що її батько працює в Польщі, а  хлопчик каже: «А моя мама — в Італії…» Свідомо чи підсвідомо автори цього ролика  припустилися нерівності за статтю, бо  доглядати за старою сеньйоритою може лише жінка, а  піднімати індустріальну міць сусідньої держави, влада якої, до слова, заходилася переінакшувати нашу історію, здатна лише особа сильної статі.

Із живучих старих стереотипів — поділ на жіночі й чоловічі професії. Учитель, лікар, працівник сервісу в свідомості загалу переважно асоціюється зі слабкою статтю. І не тому, що це легкий хліб: за нього узвичаєно платять копійки. А будь-який керівник, від найменшого до найбільшого — обов’язково чоловік, і зарплата в нього (навіть у директора школи чи головного лікаря)  істотно відрізняється від учительської чи лікарської. А може, і тут усе залежить від позиції, ментальності, принизливого усвідомлення меншовартості, зрештою, від нашої, шановні посестри, нерішучості. І так скрізь куди не кинь. Найвелемовніші оратори з високих трибун ратують за рівність. Найбільше голів сільрад — певна річ, жінки, а вже на вищому рівні  жінок меншість, а якщо і є, то їх вправно використовують у своїх дуже прагматичних інтересах. Так у суспільстві  складається думка, що бути жінкою не модно. 

А вирішувати таки нам. Так Сабіна Галицька, старша медична сестра медичної роти 10-ї гірсько-штурмової бригади, пішла на фронт. Вона рятувала цивільних, а  загинула після влучення протитанкової керованої ракети у броньований транспорт у зоні бойових дій поблизу Кримського на Луганщині.

Загибель жінок на війні болючіше сприймають і суспільство загалом, і побратими загиблих дівчат. Однак самі жінки-військовослужбовці переконані: це не дає нікому права вирішувати їхню долю за них: «Я свідомо зробила власний вибір. Я сама прийшла на війну», — кажуть вони. 

До речі, 1  березня стало відомо: ще в одній з мусульманських країн  жінкам дозволили працювати… таксистами. Факт майже революційний, бо ще зовсім недавно навіть за таке припущення особу слабкої статі могли залюбки закидати камінням і позбавити найдорожчого природного права людини на життя. Щоправда, тамтешні законники не втрималися, щоб хоч трохи реабілітувати себе: автомобілі із шашечками будуть різного кольору, мовляв, право вибору завжди має бути.

Шановні, а може, ви б уже визначилися: вам шашечки чи їхати?