І знову холоди прийшли на Чоколівку (мікрорайон у Солом’янському районі столиці) якось раптово, неочікувано і без попередження. Хоч опалювальний сезон офіційно розпочався в Києві ще 16 жовтня, в нас він не стартував і досі. І це в час, коли вночі температура повітря вже сягає мінусових позначок, а вдень, попереджаючи, що зима на порозі, кілька разів ішов сніг. У моєму й сусідніх будинках ні гарячої води, ні тепла. 

Про пенсійну реформу тепер говорять усі й скрізь більше, ніж про погоду. Вона об’єднала людей різних політичних уподобань, віку і статусу. Як не сам пенсіонер дискутує на зупинці громадського транспорту, то його діти. Більшість розчарована. Мовляв, з великої хмари малий гривневий дощ. Майже кожному надійшов персональний лист-пояснення, який більшості у формулах не зрозумілий. Та зрозуміло всім: маєте і не докучайте, не вистоюйте до непритомності у відділеннях Пенсійного фонду, щоб полегшити душу. 

«Мамусю, так шкода, що у твоєму дитинстві не було гаджетів!» — щиро переймається моїм немобільним минулим п’ятирічна донечка. І з ходу дивується: «А як же діти тоді жили?» — «Давай-но розповім», — усміхаюсь, вкладаючи малечу спати. Відтоді моя дитина й чути не хоче жодних казок: лишень головою до подушки — одразу просить: розкажи про дитинство! І додає: нову серію! Ось так навдивовижу швидко й невимушено виник наш цікавий серіал про… дитинство без просунутих технологій. 

Для мене слово «пільги» неодмінно асоціюється з пасажирами, які мають на них право і належать до певних соціальних груп. У цьому є закономірність, адже все моє життя пов’язане з пасажирським транспортом, а відповідно й пільгами для тих, хто ним користується. 

Чи звертали ви увагу, що за останні майже 30 років на владний Олімп вискакувало багато (це засвідчує життя) політиків сумнівної якості, що казково багатіли? Клялись у патріотизмі, любові до народу. Але (увага!) їхня позиція щодо тих, чиї плечі їх внесли до влади, змінювалася залежно від того, на якому щаблі сходження до можливості багатіти перебували. Виходить, говорили одне, а дбали зовсім про інше: піклувалися і піклуються тільки про власний інтерес. 

Традиційно наприкінці осені українці поминають жертв голодоморів. Відбуваються відповідні заходи, оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, люди запалюють на вікнах свічки. Слід пам’ятати: голод 1932—1933 років скосив мільйони селянських життів. Та не можна забувати і про те, що вже через п’ять років після цієї трагедії наш народ спіткало ще одне горе. Не менш цинічне й зухвале за масштабами і задумом. Під час репресій 1937—1938 років Україна втратила чимало найкращих своїх синів, мізки нації, її цвіт, еліту. 

Відомий вираз знаменитого американського письменника Марка Твена «Земля — найдорожчий товар, адже вона більше не виробляється». Отож якщо занапастимо землю, то другої взяти ніде, хіба на інших планетах. Чекають нас там, аякже! 

 Хмельницький міський голова Олександр Симчишин повідомив про припинення викладання російської мови у школах міста. Відтепер у Хмельницькому, заявив чиновник, не буде жодної школи і класу, де б вивчали російську мову. «Далі ми беремося за факультативи. Прошу розуміння й підтримки, бо одномоментно виправити ситуацію неможливо», — сказав пан Симчишин.

Недбалець гірший від п’яниці. Чи зважаємо на це? Не завжди і не в усьому. Особливо коли здається, що проблема не нашого рівня.

Так виходить нині з дорогами. Влада активно взялася за їх будівництво, ремонт. Звернули увагу й на необхідність господарського підходу до використання. Облаштовуються контрольні пости перевірки ваги вантажівок, аби ті не руйнували асфальтного покриття. 

Українська ментальність творча. Це засвідчено визначними відкриттями у світовій науці й практиці. Українці причетні й до освоєння космосу, і до ефективності використання землі. Творчість виявляється в усіх видах суспільної діяльності: у підприємництві, на літературній ниві. Тим часом суспільні процеси не можуть розвиватись однобічно. Надмірне захоплення бізнесом у відриві від народу, без прив’язки до національних традицій у підсумку призведе до втрати зв’язку з рідною землею, із краєм, де народився. І людина стає інтернаціональною, а потім патріотом тієї землі, що годує її.