Новий опалювальний сезон уже стартував. Ставлення до його початку, принаймні у киян, різне. Одні криком кричать у соцмережах, що в квартирах дуже холодно і вимагають увімкнути тепло вже зараз. Інші, як я, просять відтермінувати, аби хоч трохи зекономити. Так, у моїй квартирі теж температура вже сягнула +16, однак… 

Доброю традицією стало під час відзначення днів міст оголошувати прізвища містян, які є гордістю і прикладом для земляків. Це цілком доречно і потрібно, адже не давністю заснування чи кількістю жителів, а насамперед людьми твориться добра чи погана слава того чи іншого населеного пункту.

Смішне, на перший погляд, запитання: по-вашому, скільки потрібно комунальників, щоб підтримувати чистоту на ділянці розміром 20 на 10 метрів? А саме такий розмір має прибудинкова територія, де мешкаю вже понад 20 років у Солом’янському районі столиці. 

Автостанція «Південна» в Києві. За двадцять сьома. Шукаю автобус на Тетіїв. Найближчий — Київ — Іллінці, як підказує розклад, за 20 хвилин. Знаходжу його на платформі: вільні місця ще є, але водій безапеляційно направляє до каси автовокзалу.

«Гусінь повзала по тротуарах навіть на Хрещатику. Вітер здував у купи висохлі пелюстки. Травневі жуки і метелики залітали у вагони трамваїв. По ночах у палісадниках співали солов’ї. Тополиний пух, як чорноморська піна, накочувався прибоєм на панелі. По краях бруківок жовтіли кульбабки». 

Природа не обділила села Смілянщини красою. В розвої осінніх барв вони ще кращі — аж дух захоплює. Та місцевим жителям не до милування ландшафтами. Горби й видолинки, особливо в пору осінньої негоди — чимала небезпека для подорожніх. А якщо додати до цього вкрай незадовільний стан місцевих доріг, стане цілком зрозумілою тривога, з якою батьки щодня відправляють дітей на навчання. Завдяки освітнім пертурбаціям багатьом школярам доводиться мандрувати до сусідніх сіл. Приміром, у сунківській школі навчається трохи більш як сотня дітей. Сорок із них дістаються на уроки з двох сусідніх сіл шкільним автобусом. 

П’ятирічна онучка повернулася з дитсадка з неймовірним кашлем.

— Ой, Катрусю, що ж це буде?! — кажу з порога.

— Не турбуйся, бабусю, в нас майже всі діти кашляють, — «заспокоїла» мала й тут-таки уточнила: — Ні, не «майже», вже точно всі. 

Ось-ось мине 2,5 року з часу ухвалення у Верховній Раді України Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Звичайно його називають законом про декомунізацію. 

Їздив нещодавно у відрядження в місто Калуш Івано-Франківської області. На одній зі станцій у купе підсіла літня жінка. У двох валізах везла продукти онуці, що вчиться в медичному коледжі Івано-Франківська. «Дитина, — сказала бабуся, — не приїхала на вихідні в село, тож вирішила її провідати сама». 

 «100 років Жовтня зустрічатимемо вже за радянської влади», — категорично запевнив мене на Арсенальній площі один із прихильників комуністів під час демонстрації на честь 90-річчя більшовицького перевороту, раніше іменованого Великою жовтневою соціалістичною революцією. Тоді, майже 10 років тому, я готував телевізійний сюжет у новини з урочистого мітингу представників лівих сил у центрі Києва.