«Гусінь повзала по тротуарах навіть на Хрещатику. Вітер здував у купи висохлі пелюстки. Травневі жуки і метелики залітали у вагони трамваїв. По ночах у палісадниках співали солов’ї. Тополиний пух, як чорноморська піна, накочувався прибоєм на панелі. По краях бруківок жовтіли кульбабки».

Ми вже ніколи не побачимо такого Києва. І такого теж: «Хіба ж усе це навколо не курорт? Повітря санаторійне, зозуля десь кує, куди не повернешся — зелені масиви, Дніпро безперестань присилає свою прохолоду. На вулицях не дозволено жодних крамниць, кіосків, яток. Як ідеш хідником Левашівської (нині Шовковична. — В.Ц.) під липами, — аж луна розлягається від кроків…»

Час не стоїть на місці, годі було б сподіватися, що і через сто років усе залишиться таким, як про це писали у минулому. Обидва цитовані уривки розповідають про центр української столиці, котрий нині щільно забудовується висотками, захаращений мафами і чи не щодня переживає транспортний колапс. Дніпро ж позеленів, а в районі Козина й Кончі-Заспи ще й обмілів — товстосуми зводять на берегах річки котеджі  за багато мільйонів.  

Перший опис Києва належить перу Костянтина Паустовського, який на початку минулого століття у свої дитячі та юнацькі роки мешкав тут. Друга цитата — зі спогадів Докії Гуменної про 1920—1930-ті роки. Письменниця доволі часто у мемуарах називає місто на Дніпрі курортом, протиставляючи його Харкову — тодішній столиці, яка стрімко забудовувалася, обростала заводами і фабриками.

Паустовський запевняв, що київська природа значно краща за довкілля передмість, де в наш час столичні жителі намагаються сховатися від метушні: «Я не розумів маминої пристрасті до обов’язкових недільних поїздок у дачні місця — Боярку, Пущу-Водицю чи Дарницю. Я нудьгував серед одноманітних дачних ділянок Пущі-Водиці, байдуже дивився у боярському лісі на хирляву алею поета Надсона і не любив Дарницю за витолочену землю поблизу сосон і сипучий пісок, перемішаний із недопалками».

Дарниця вже багато десятиліть є одним із київських масивів, заасфальтованим і забудованим висотними житловими будинками, як і Микільська Борщагівка, де мешкаю. Понад півтора року тому в публікації «Сучасні варвари нищать легені міста» («УК», №46 від 10 березня 2016 року) писав про те, що забудовники хотіли «відкусити» частину із семи гектарів парку «Юність» посеред нашого густо заселеного масиву.

Діяли вони нахабно. Без будь-яких обговорень, принаймні ніхто із представників місцевої громадськості про них не чув, вирішили звести два житлових будинки з паркінгом, знищивши кілька десятків сорокарічних дерев, посаджених руками учнів школи № 206 (деякі з них і вийшли на захист зеленої зони разом зі своїми дітьми і внуками). Інформаційний щит про початок-кінець робіт, замовника і забудовника теж встановити «забули». Зате подбали про надійний бетонний паркан, який місцеві ентузіасти одразу ж і завалили.

Жителі Борщагівки все-таки перемогли (сподіваємося, остаточно) і захистили частину парку, котрий, до речі, кілька років тому отримав статус пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. Ідеться про рішення Київської міської ради від 15.12.2011 р. № 851/7087. Випадок унікальний: попри непросту тяганину із забудовником, обійшлося без бійок із тітушками, бульдозерів і шеренг поліцейських, що зазвичай тільки спостерігають за подіями, а не втручаються в них.

Навесні минулого року жителі масиву зібралися на толоку й облаштували територію. Слід віддати належне і комунальникам: вони теж допомагали — людьми, саджанцями, водою. На заснованій активістами алеї «Відродження» з’явилися кущі й квіти. Щоправда, вже не одне десятиліття перехожим муляє очі закинутий літній кінотеатр «Кристал» на околиці «Юності». Тривалий час він був неогородженим, згодом встановили паркан, однак на цьому благоустрій закінчився. Можливо, ситуація зміниться на краще із нещодавно анонсованою реконструкцією парку.

Адже на початку жовтня у Святошинській райдержадміністрації за участі її голови Володимира Каретка, заступника голови Наталії Гусєвої, членів громадської ради при РДА та жителів району відбулося публічне обговорення реконструкції парку «Юність». Замовником виступає КП «Київський центр розвитку міського середовища». Як зазначено на сайті Святошинської РДА, представники комунального підприємства ознайомили присутніх з основними завданнями реконструкції «Юності». Зелена зона має перетворитися на багатофункціональний парк, сучасний універсальний простір відпочинку. Заплановано нові спортивні, дитячі та інклюзивний майданчики, двосторонні велодоріжки, прогулянкові алеї. Зокрема передбачають розширити головну алею й розмістити на ній кліматичні арки, змінити головний вхід і, що дуже важливо, реконструювати нарешті громадську вбиральню.

Звісно, повернути киянам зозуль і солов’їв, про яких свого часу писали Гуменна і Паустовський, ніхто не обіцяє, але якщо нововведення підуть на користь відпочивальникам і при цьому зелена зона не постраждає від недоречних забудов, то ніхто на перешкоді позитивним змінам, безперечно, не ставатиме.

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»