Необачні водії за кермом — жах. Хоч власного авто не маю, в інтернеті підписана на сторінки щодо дорожньо-транспортних пригод, які відбуваються у столиці та області. Страшними новинами вони майорять майже щодня, а то й по кілька разів на день. «Водій напідпитку збив на смерть пішохода на «зебрі» або «Велосипедист потрапив під колеса автівки, водій якої значно перевищив швидкість». 

— У Черкасах стався зухвалий злочин, який кинув виклик усім здоровим силам нашого міста, — сказав під час зустрічі з представниками медіа міський голова Анатолій Бондаренко. — Пізно ввечері після прямого ефіру на одній з місцевих телекомпаній було жорстоко вбито депутата міської ради, виконувача обов’язків директора департаменту житлово-комунального комплексу Михайла Бінусова. Цей злочин міський голова пов’язує з недавнім призначенням Михайла Марковича на посаду в департаменті ЖКК. За його словами, серед головних завдань, які він ставив перед новим очільником цього структурного підрозділу, була боротьба з корупцією в житловому господарстві Черкас. Під час брифінгу Анатолій Бондаренко розповів про кілька подій, які передували цьому вбивству. 

Так і є насправді. І не із солідарності, а за походженням. І можете казати про людський егоїзм і про те, чия сорочка ближча до тіла. Та навіть за високої здатності до співчуття ти зовсім по-іншому сприймаєш факт, що не якась літня жінка, а твоя мати з жахом вдивляється в палаючий небосхил і похапцем збирає речі, щоб шукати прихистку якнайдалі від рідної домівки. Що здригається від вибухів не якесь одне із тисяч, може, нічим не гірших українських містечок, а саме те, де ти народився і виріс. 

У старому альбомі, що зберігається у нашій сільській хаті на Запоріжжі, є кілька знімків, зроблених у степу тоді, коли я ще навіть не з’явився на світ. На одному із них вони — молоді й гарні — стоять біля свого залізного коня — МТЗ-2 (того, що без кабіни). На іншому присіли навпочіпки біля сівалки і розминають пальцями грудочки землі на полі, яке саме готували під майбутній урожай. Дуже помітно: на цьому фото вони не позували на прохання фотографа з райгазети, бо належали до того покоління хліборобів, які до землі ставилися немов до живої і справді відчували її на дотик.  

Зізнаюся, сьогодні раптом стало щемно… не повірите — до сліз! Коли в телефоні уперше за двадцять років почула такий знайомий голос улюбленої вчительки математики Ніни Михайлівни Шмагайло, важко було стримати емоції. Щасливі миттєвості дитинства, немов яскраве слайд-шоу, проминули перед очима. У такі миті стискається серце, й ти неймовірно жалкуєш, що ці безтурботні роки вже ніколи не повернути у незворотному колесі історії. 

Проходячи нещодавно центром Сум, звернув увагу на розкішний малюнок на причілку одного з багатоповерхових будинків. В обрамленні червоних троянд — фрагмент мальовничої частини міста, що наче дихає озоном, свіжістю, доглянутістю. Мимоволі згадалися минулі часи, коли обласний центр вважався містом троянд, бо справді їх було стільки, що впору порівняти зі справжньою велетенською клумбою. Ось і вирішили художники-ентузіасти увічнити квіткову красу, щоб не забувалася і спонукала нинішніх городян розвивати все добре, світле і прекрасне. 

Народження трійні було несподіванкою і для лікарів, і для батьків — 24-річної Тетяни та 27-річного Вадима Яцунів. Черкащани кажуть, що чекали одну дитину, а тут тобі три дівчинки. У сім’ї вже є двоє хлопчиків: 3-річний Данило та півторарічний Назар. І хоч велику родину ніколи не планували, поповненню обидва дуже раді. Даринка, Катруся і Вероніка народилися цілком здоровими, нині почуваються добре. Медики зробили все можливе, щоб надати допомогу, забезпечити необхідний супровід. 

Навіть у наш складний напружений час свято душі можна організувати миттєво і фактично нізвідки. Наприкінці робочого дня Фейсбук нагадав, що за годину в Центрі Леся Курбаса відбудеться прем’єра моновистави «Малюнок на замерзлому вікні» за однойменним оповіданням Володимира Даниленка. Виявляється, я за кілька днів до того зацікавився цією подією, проте одразу ж і забув про неї через надмірну завантаженість. Оскільки я не байдужий до творчості прозаїка Даниленка, то діяв миттєво. Зателефонував дружині, яка саме була в магазині поблизу від дому, і переконав, що їй слід терміново їхати в центр Києва. Дорога на швидкісному трамваї з пересадкою на метро потребувала певного часу, і ми запізнилися на виставу на десять хвилин. 

А над Лузанівкою в ті дні горлала музика так, що чути її було за кілька кілометрів від епіцентру свята. Осінній рок-н-рол від Гоблін-шоу не долинав хіба на інший кінець Одеси, де ще димілося згарище після пожежі, що забрала життя трьох дітей. 

Уже кілька років зареєстрований у мережі Фейсбук. Цікаво спостерігати за тим, хто з друзів де буває, які враження привозить із країн далеких або розміщує фото чи й цілі репортажі. Люди діляться емоціями, вітають одне одного з пам’ятними датами, роблять благородні справи, повідомляючи про чиїсь страждання і потребу зібрати кошти на лікування дитини чи близької людини.