Доброю традицією стало під час відзначення днів міст оголошувати прізвища містян, які є гордістю і прикладом для земляків. Це цілком доречно і потрібно, адже не давністю заснування чи кількістю жителів, а насамперед людьми твориться добра чи погана слава того чи іншого населеного пункту.

Не виняток і Житомир, де цього року назвали найкращих аж у 13 номінаціях. Однак важко не звернути уваги, що під акомпанемент промов батьків міста про необхідність підвищення престижу «людей праці» серед відзначених — жодного представника робітничої професії. З усією повагою до лікарів, учителів, митців, журналістів, громадських діячів і навіть спортсменів та учнів, удостоєних звання «Гордість міста», бюджет місцевої громади наповнюють не вони і навіть не бізнесмени-перекупники. Мимоволі виникає прикре враження, що у Житомирі вже не залишилося жодного достойного уваги промислового підприємства, робітника чи інженера, яких можна згадати добрим словом у День міста. Та найбільше спантеличило нагородження в номінації «Родина року». На сайті міської ради й у місцевій комунальній газеті розмістили повідомлення, що перемога дісталася родині Світлани З. Першою думкою стало припущення, що йдеться про неповну сім’ю, бо традиційні й нетрадиційні родини зазвичай складаються з двох осіб, навіть якщо вони однієї статі. Довелося поспілкуватися з фахівцями аж двох управлінь Житомирської міськради, щоб з’ясувати: ідеться про жінку і чоловіка, які разом виховують аж семеро дітей. Із них троє власних, а ще чотирьох, серед яких сироти трагічно загиблої старшої сестри дружини, подружжя взяло під опіку.

Щоправда, ніхто з чиновників так і не зміг назвати імені чоловіка багатодітної матері. Мовляв, подання на відзначення надійшло з управління патрульної поліції м. Житомира, де служить Світлана. Отож з’ясовувати, хто її чоловік, мені порадили в самої переможниці. До речі, це стосується не лише її, бо інформація про всіх відзначених званням «Гордість міста» обмежується іменем, прізвищем і місцем роботи, служби чи навчання. У Положенні про щорічний загальноміський конкурс-рейтинг популярності та здобутків «Гордість міста» чорним по білому написано, що його проводять не заради «хворми», як полюбляв казати цирульник Голохвастов з кінокомедії «За двома зайцями», а для «стимулювання громадянської та творчої активності населення». Як ця мета співвідноситься з фактичною втаємниченістю інформації про тих, хто має бути взірцем для всіх житомирців, сказати важко.

До речі, у згадуваному положенні — жодної вимоги, що хоч би короткі розповіді про удостоєних звання «Гордість міста» мають розмістити на сайті міської ради, не кажу вже про детальнішу інформацію на сторінках комунальної газети чи у передачах кількох місцевих телестудій, аж ніяк не обділених увагою й особистою присутністю численної чиновницької братії. Єдина офіційна вимога до організаторів конкурсу-рейтингу: «Інформація щодо участі в конкурсі та кандидатів, результати конкурсу щодо присвоєння звання «Гордість міста» висвітлюються в засобах масової інформації». Отож, як роз’яснили мені у міській раді, раз прізвища переможців оприлюднено, то всі зобов’язання організатори конкурсу виконали. Тут важко щось заперечити. Звісно, якщо ставитися до рейтингу «Гордість міста» як до містечкового ярмарку марнославства, а не заходу, покликаного стимулювати громадянську і творчу активність жителів Житомира.