Є речі, три розповіді про які, виявляється, можна слухати вічно. Це занепокоєні балачки про те, що наша держава програє інформаційну війну «воріженькам», сумна констатація, що тривалий час на певній частині півночі Донеччини нема українського телебачення й радіо і, звичайно, повідомлення про те, що строки завершення будівництва і початок роботи телевежі на горі Карачун знову переносять.

Цей важливий об’єкт було зруйновано ще під час бойових дій понад два роки тому — 1 липня 2014-го. А буквально за кілька днів, тобто після визволення Слов’янська й Краматорська від проросійських незаконних збройних формувань, і розпочалися запевнення на всіх владних рівнях про необхідність якомога швидше відбудувати телевізійну вежу і відновити українське телемовлення для жителів визволених територій краю, так званої сірої зони й тимчасово окупованих населених пунктів Донецької області. 

Дзвінок стаціонарного телефону розбудив мене о 9-й ранку, в суботу.

— Доброго ранку, ми вас не розбудили? (турботлива дівчина з трубки говорила до мене російською). А чи знаєте ви, що нині в місті триває акція з утеплення квартир? І тільки сьогодні протягом дня вона проходитиме у вашому будинку. До вашої квартири № такий-то може завітати майстер з обслуговування металопластикових вікон і дверей. Він абсолютно безплатно покаже, як правильно утеплити їх на зиму. Ви ж чули, що ця зима в Україні буде найхолоднішою за останні 30 років! Майстер також може зробити необхідні ремонт і профілактику-у-у!!! — дівочий голос аж завібрував від радості. — У вас же є такі вікна? То на котру годину прислати до вас гарного хлопця? 

Із задоволенням та великою надією прочитав про напрацювання столичних колег стосовно експертної платформи «Культура-2025» і вирішив одразу відповісти на заклик до культурної спільноти: «Якою мала б бути культура України в майбутньому і що для цього треба зробити?» Мені здавалося, що Біловодщина, яка вистояла в нинішні важкі часи, не допустила до себе жодного представника самопроголошених республік, захистилася від навали чужинців, завдячує своїм успіхом саме високому рівневі рідної української культури. Тож нашу думку щодо майбутнього варто врахувати, виписуючи подальші кроки. 

У Чернівцях щоразу восени прийнято згадувати алопецію 1988 року — масове облисіння дітей (тотальне чи часткове), що супроводжувалося нервовими розладами, страшними снами, бронхітами, ураженням шкіри, болем у суглобах. Традиційно першу скрипку у таких спогадах грає доктор медичних наук професор, почесний громадянин Чернівців Леонтій Сандуляк. Останніми роками Леонтій Іванович упевнився нарешті в діагнозі й на запитання «Що спричинило випадіння волосся у маленьких чернівчан?» відповідає: «Це було отруєння комплексом солей важких металів, серед яких домінував талій». 

У Полтаві цього року неврожай на виноград і яблука, зате непогано вродили волоські горіхи. Уже чимало їх валяється, розчавлених, на асфальті. Тож господарі горіхових дерев намагаються хутенько зібрати врожай, щоб їх не випередили нахабні спритники, яких чимало з’явилося останніми роками. Ці безцеремонні особи без тіні сумління серед білого дня залазять, застрибують на чужі горіхи, обтрушують їх, набивають мішки, сумки чи й просто глибокі кишені. Й не криючись, переходять, перебігають до інших дерев, які ростуть уздовж дворів, абсолютно не реагуючи на тих, кого вони обкрадають. Тому що горіхи — нині дуже ходовий товар. Полтавські перекупники торік приймали їх по більш як 100 гривень за кілограм.

А більшість нальотчиків на горіхи — це старшокласники міських шкіл. Для них 100 гривень — звичайно ж, великі гроші.

До одних і тих самих проблем у нас часто підходять із кардинально протилежними мірками: або «зрада», або «перемога». Скажімо, наші дороги. Назвати їх якісними чи хоча б нормальними навряд чи у когось язик повернеться. Те, що вони одні з найгірших, свідчить і недавнє міжнародне дослідження. 

Системна ефективна політика у сфері інтелектуальної власності — одна з головних передумов розвитку інноваційної економіки та зростання валового внутрішнього продукту держави. Підвищення якості державного управління й продуктивності бізнес-процесів у цій галузі — один із пріоритетів діяльності нинішнього уряду.

1 червня 2016 року розпорядженням Кабінету Міністрів було схвалено Концепцію реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні, а 23 серпня уряд затвердив План заходів з реалізації концепції. Реформувати галузь планують протягом 2016-го — I кварталу 2017 року. 

Гадаю, чи не найвлучніше окреслив і висміяв цю рису нашого національного характеру мій земляк, великий українець (і серцем, і душею) Микола Гоголь, зокрема й у повісті «Старосвітські поміщики». 

Осінь ніколи не навіювала на мене сум. Тому що осінь люблю, я осінній. Але вчора почув, як курличуть, відлітаючи у вирій, журавлі, і згадав Окуджаву. Захотілося й собі залетіти світ за очі. Туди, де, як писав наш земляк Іван Петрович Котляревський, мир і благодать. Бо вже так дістали фінансові проблеми, що хоч вовком вий. Перебільшую, звичайно, але не дуже. Коштів справді постійно бракує, а сім’я в мене чималенька, і допомогти хочеться кожному. Хоч на йоту.

Друг мене підбадьорює: дякуй Всевишньому за те, що хоч це маєш. Колеги в областях за тисячу гривень на місяць бігають, тільки п’яти миготять. Тож і дякую Йому подумки і вголос. Але, як казав кіношний герой, «за державу обидно», яка журналістів комунальних і державних газет перетворила ледь не на жебраків. 

Певне уявлення про деякі зниклі народи й цивілізації у нас може сформуватися тільки після того, як ознайомимося із залишеними ними артефактами. Немає пам’яток — слід цілого народу в історії загублено.