У Чернівцях щоразу восени прийнято згадувати алопецію 1988 року — масове облисіння дітей (тотальне чи часткове), що супроводжувалося нервовими розладами, страшними снами, бронхітами, ураженням шкіри, болем у суглобах. Традиційно першу скрипку у таких спогадах грає доктор медичних наук професор, почесний громадянин Чернівців Леонтій Сандуляк. Останніми роками Леонтій Іванович упевнився нарешті в діагнозі й на запитання «Що спричинило випадіння волосся у маленьких чернівчан?» відповідає: «Це було отруєння комплексом солей важких металів, серед яких домінував талій».

Про талій як причину масового захворювання чернівецьких дітей (і не тільки дітей) одразу сказали провідні спеціалісти, що приїхали у Чернівці з усього тодішнього Радянського Союзу. Офіційний висновок кількох урядових комісій так і звучав: талотоксикоз, тобто отруєння солями талію, одного з найпідступніших хімічних елементів, здатних у мікродозах спричиняти важкі ураження організму. Висновок спирався на клінічні прояви хвороби, лабораторні аналізи.

Але лікар Сандуляк і всі його побратими-екологи талієвий чинник тоді відкинули категорично. Мовляв, влада намагається талієм відвернути увагу громадськості від справжньої причини алопеції. «Зелений рух Буковини» обстоював ракети. Тоді, того жахливого року, сповненого для нас, чернівчан, болю і розпачу, з вуст в уста переказували історію про одного таксиста (в очі його так ніхто і не бачив), який у нічну зміну нібито став свідком, як мало не у центрі міста трапилась аварія з вантажівкою, що перевозила військові бойові ракети.

«Ракетне паливо розлилось на бруківку — так і сталася в місті екологічна катастрофа», — пояснював мені ще один чернівецький професор. «Як же ці випаровування могли дістатись околиць міста, де також фіксували випадки захворювання?» — запитую у поважного науковця. «Токсичні летючі речовини переніс осінній туман», — не кліпнувши оком пояснив він.

Цього року воєнну версію особливо не розкручували. Хоча традиційно говорили про загадковість чернівецької алопеції, про більш ніж тридцять версій її причини, з яких нібито жодна не виявилася правдивою і не стала остаточною. Знову ж таки за традицією з’явилася ще одна, нова і традиційно дивовижна. «Ми дійшли до цього припущення тільки зараз, бо тільки недавно випадково дізналися важливу інформацію, — повідомив днями в одній з місцевих телепередач Микола Величко, пенсіонер Служби безпеки України. За словами п. Величка, найімовірніша причина спалаху в Чернівцях алопеції майже тридцять років тому — амідол, точніше, метилгідразин.

«Стало відомо, що керівництво заводу «Кварц» (а це було у Чернівцях режимне підприємство радянського військово-промислового комплексу) звернулося до Мінприроди України із проханням допомогти утилізувати тонну амідолу, що з радянських часів зберігався на заводських складах. Усе збігається у часі».

У часі — можливо. З погляду медицини — аж ніяк. Але такий дріб’язок, як відповідність певної версії симптомам хвороби — традиційно, як бачимо, нікого не цікавить. «Довкола чернівецької алопеції накопичилось багато неправди, з часом її стає дедалі більше, а істина залишається невизнаною, — зазначає науковець Буковинського державного медичного університету Володимир Білоус, військовий токсиколог, автор двох монографій про чернівецьку хімічну інтоксикацію (так захворювання увійшло у світову медицину. — Беззаперечно, це була територія з техногенним мікроелементним забрудненням, де головну роль відігравав талій. Так чи інакше постраждали усі жителі міста. Але насамперед через політичні чинники ми так і не зрозуміли ні причин виникнення, ні суті цієї хвороби. Не зроблено належних висновків, не з’ясовано науково і практично, на що необхідно спрямовувати зусилля в таких надзвичайних ситуаціях, як їм запобігати і ліквідувати наслідки».

Очевидні, зрозумілі, логічні висновки причини чернівецької масової алопеції, які довели і об∂рунтували провідні науковці з різних медичних галузей, незбагненно потонули в тумані найбезглуздіших версій. Всупереч очікуванням, за майже три десятиріччя цей туман став непроглядним, і розвіювати його, крім Володимира Білоуса, схоже,  ніхто не збирається. Зате виникло інше не менш цікаве запитання: куди ж поділася тонна амідолу із кварцівських складів?