Невиправдано довго вірила в те, що треба перетерпіти складні часи, і попереду чекатиме світле майбутнє. У те, що слід мати активну громадянську позицію, боротися за справедливість. Я вірила і боролась. Щиро підтримувала рух України до незалежності, потім — Помаранчеву революцію, згодом — Революцію гідності.

Після резонансних ДТП, які сталися на українських дорогах впродовж останнього часу, суспільство знову загострило увагу на темі безпеки дорожнього руху. Наприклад, кілька днів поспіль засоби масової інформації та користувачі соцмереж обговорювали надзвичайну ситуацію за участі уповноваженого Президента України з прав дітей Миколи Кулеби.

Цими днями, переглядаючи стрічку новин, натрапив на чергове повідомлення про гучне розлучення однієї із зіркових пар сучасного шоу-бізнесу. Проживши разом більше десятка років, надбавши двох діточок, подружжя раптом відчуло «самотність удвох» і вирішило розійтися, як у морі кораблі.

З наближенням Різдвяних свят до Брюсселя потягнулися російські митці. Бельгійську столицю завішано афішами про гастролі московського балету, який традиційно під новий рік везе сюди «Лускунчика», та петербурзької балетної трупи, що пропонує глядачам «Лебедине озеро». Ледь не щомісяця сюди навідується Володимир Співаков зі своїм оркестром «Віртуози Москви». І якщо афіші з російськими балеринами не стають причиною негативних емоцій, то портрет Співакова, який у 2014 році підписав лист російських митців на підтримку дій Путіна в Криму, викликає обурення, особливо в місцевих українців. Проте якось вплинути чи завадити гастролям у Брюсселі російського диригента із сумнівними політичними поглядами неможливо. Бельгійцям, які купили білети на його концерт, абсолютно байдуже, що він думає про Україну і президента Путіна. Прикро, але місцева українська діаспора вже змирилася з цим і навіть не влаштовує пікетів біля приміщень, де виступають «Віртуози Москви».

Коли в юності читав гумористичні оповідання Антона Чехова «Сільські ескулапи», «Хірургія», «Симулянти», «Аптекарша», «Біля ліжка хворого» й інші, в яких він критикує медицину імперської Росії, мені здавалося, що письменник спеціально показував пацієнтів наївними, а окремих медиків — байдужими і жадібними. «Такого не може бути», — думалося мені.

«А я тут іще нічого!» — переглядаючи авторські світлини Олександра Харвата, вголос роздумує одна з героїнь унікальної фотосесії. «Дівчата, ви всі не те щоб «нічого», ви наше все», — горнеться до матерів заступник Рівненського міського голови Галина Кульчинська. А вже за мить відкриває фотовиставку під промовистою назвою «Я українка! Я мама Героя!» на майданчику Рівненської обласної наукової бібліотеки. За вікнами, у Свято-Воскресенському соборі, вже чути звуки вечірньої молитви не тільки з нагоди свята Михайла, покровителя всіх воїнів, а й до Дня гідності та свободи.

Те, що друковане слово має перевагу, ми, звичайно, знали, але не мали яскравих прикладів успішної конкуренції зі всюдисущим інтернетом. Нещодавно завдяки командній роботі таким прикладом став наш проєкт. Нове українськомовне видання робить читання на ньому модним навіть серед молоді!

Щоранку вони виходять на Майдан Незалежності й вулицю Городецького, шикуються на Хрещатику рівними колонами й шеренгами, чекають сигналу й висуваються вгору вулицями Інститутською та Ольгинською до Національного банку. Щодня проходжу повз заздалегідь організовані рівні ряди пенсіонерів, безробітних-люмпенів і підлітків (школярів і переважно студентів середніх навчальних закладів), вік яких дуже просто визначити, навіть не зазираючи в їхні документи. «Та що ми там забули за двісті..?» — розвертаючи ходу в протилежний бік, кидають кілька юнаків такій самій за віком сумлінній дівчині-активістці. На що та в розпачі відповідає: «Ми ж мусимо відстояти…»

Як відомо, минулого місяця Київрада затвердила нові правила користування столичним метрополітеном, якими, серед іншого, відтепер заборонено вхід до підземки пасажирів без взуття, частково одягненим та у спідній білизні.

Батьківство. Кожен у це поняття вкладає власні соціальні уявлення, цінності, прищеплені батьками. Адже досвід великою мірою впливає на поведінку людей. Хтось виріс у родині, де батьки якнайкраще дбали про фізичний і психологічний розвиток дитини. Хтось, на жаль, стикався з насиллям і байдужістю найрідніших людей (у цьому разі навіть язик терпне, коли вимовляєш слово «найрідніших». Про такі ситуації, як і про історії, коли народжують дітей, щоб жити за рахунок відповідних соціальних виплат, важко й згадувати.