Моя мама росіянка, з Красноярського краю. Коли сорок п’ять років тому вона приїхала в містечко Вільнянськ, розташоване за 20 кілометрів від Запоріжжя, то свекруха, моя баба Віра, загадала їй роботу: «Доню, візьми драбину, залізь на горище і зніми борошна».

Мама часто згадує той випадок: «Я стала посеред двору й думаю: що воно таке драбина, де те горище і яке це борошно на вигляд». 

Українці та інші нації, які проживають на нашій благословенній і багатостраждальній землі, навіть в умовах війни та економічної кризи своєю нелегкою працею й наполегливістю виявляють здатність на справжні дива. Одним із них є «зелений» туризм. Цей цікавий напрям почав активно розвиватися останніми роками і досяг відчутних результатів, особливо на заході нашої країни.

Сьогодні «зелений» туризм поширений і в інших регіонах. Я дуже люблю подорожувати Україною. Це моя пристрасть. Коли з’являється така нагода, то й за невеликих коштів «замовляю» собі чудовий відпочинок, не виїжджаючи за кордон. Цього літа відкрив для себе неповторний куточок природи з історичною пам’яткою — це Радомишльський замок на Житомирщині. Втім замок — це умовна назва, насправді ж донедавна тут був старовинний млин. 

Усім добре відома дитяча гра «піжмурки», правила якої прості й зрозумілі. Той, хто жмуриться, заплющує очі й рахує до десяти (двадцяти, тридцяти — залежно від домовленості), даючи можливість іншим учасникам гри за цей час заховатися так, щоб його не могли знайти. Наприкінці лічби всіх попереджає, що незабаром іде шукати, отож хто не встиг заховатися — нехай не ремствує. А вже потім розплющує очі і…

Далі — кому як поталанить. Когось «застукують» одразу, інших доводиться довгенько шукати. А трапляються випадки, особливо якщо гурт збирається чималий, коли про когось навіть забувають: сидить собі, сердега, у схованці, чекає, доки його знайдуть, а вже жмуриться інший — хто погано заховався, його виявили першим… 

Син-студент стривожений: таки не на жарт, каже, все закрутилося зі стипендіями. Якщо справді відберуть, буде шкода, старався ж.

«Не хвилюйся, — кажу, — в тебе ж самі п’ятірки, виходить, матимеш академічну за особливі досягнення». Уже кілька семестрів поспіль він, студент факультету іноземної філології, отримує підвищену стипендію — 925 гривень на місяць. Вистачає її не набагато, але певний стимул учитися є, і я це бачу. 

Працівники управління захисту економіки Національної поліції України недавно запобігли рейдерському захопленню трьох агропромислових підприємств на Черкащині. Як встановило досудове розслідування, внаслідок службового недбальства одного з державних реєстраторів обласної реєстраційної служби зловмисник незаконно заволодів його логіном, паролем і електронно-цифровим підписом. За допомогою цього вкраденого підпису зловмисник незаконно втрутився в Єдиний державний реєстр юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, вніс зміни в перелік учасників, керівників і адрес реєстрації цих підприємств. І ось уже підприємства мають «нових власників» і юридичні адреси в окупованих Луганській та Донецькій областях. Сума завданого збитку учасникам і власникам агрокомплексів сягнула понад 11 мільйонів гривень. Під час досудового розслідування правоохоронці вжили заходів для відновлення фактичних реєстраційних даних юридичних осіб, що дало змогу в повному обсязі відшкодувати збитки потерпілим. 

Про безвізовий режим та поїздки до Європи пересічний мешканець Донбасу навряд чи мріє пристрасно. І справа тут не в міфі, який приємно почути жителям більшої частини України, про те, нібито луганчани й донеччани майже нікуди не їздили та нічого не бачили, окрім своїх териконів. Про себе скажу, що майже п’ять років прожила в Празі, бо батько очолював сервіс з поставки луганських тепловозів у цю країну. А раніше працював у Польщі. І так десятки його колег у десятках країн світу.

Але мова про європейські мрії. Навряд чи на Донбасі знайдеться людина, яка б не мріяла про європейське ставлення, зокрема з боку роботодавця до свого підлеглого. 

Цього року, коли з відомих причин зменшився відплив туристів за кордон, Закарпаття як туристичний регіон опинилося в зоні підвищеної уваги. Вже від Нового року та Різдва не припиняється потік охочих провести тут вихідні або й затриматися надовше. За перші півроку край за Карпатами відвідали понад півмільйона туристів і рекреантів, у наступні місяці їхня чисельність зростала прискореними темпами.

Інтерес до багатонаціонального краю, щедро наділеного культурними і природними багатствами, не згасає, його дехто називає такою собі українською Швейцарією або навіть туристичною Меккою України. 

У Донецькій області вчора відкрилися понад 550 шкіл, де навчатимуться майже 150 тисяч дітей, частина з яких — у зоні ризику.

— Тихо у класі! Розповідати домашнє завдання до дошки піде Степаненко.

— Не піду!

— Чому? — дивується вчителька. 

Стрічки ТОП-новин заполонили миколаївські події. У Кривому Озері поліцейські вбили чоловіка, в центрі Миколаєва хуліганять «мажори», активна громадськість мітингує за справедливість.

Тим часом у Миколаївському зоопарку отруїли сніжного барса. Гаспар, сніжний барс, «француз» помер протягом години. Тварині хтось кинув шматок отруєного м’яса. Він помирав, як собака, яку отруїли пігулками. Корчився, бігав по клітці з піною у роті на очах у відвідувачів. Вони й повідомили дирекцію про барса. Директор був на місці за мить.  Допомогти вже не можна було. Красива, благородна, унікальна тварина загинула. «Помер Гаспар. Наш сніговий барс. У мене на очах. Його отруїли. У мене немає слів. Працює поліція», — написав у соцмережах директор Миколаївського зоопарку Володимир Топчій. 

Останні літні дні, хоч у мене в родині вже немає школярів, за звичкою змушують думати про школу і вчителів. З великою вдячністю згадую тих, хто колись учив мене. І не стільки з приводу того, чого вони вчили, скільки як вони це робили. На чільному місці –— вчителька математики, яка ніколи не задавала додому непосильних завдань, але більш ніж півкласу вчилися на тверду п’ятірку (за теперішньою шкалою це не менш як 11—12 балів). А що нині?

Наведу кілька прикладів, які, як мовиться, зачепили мене за живе. Ні прізвищ учителів, ні номерів шкіл не називатиму: щоб ні в кого не виникло зайвих образ, а кому треба — той і так себе впізнає. Перший — не скажу точно, в якому класі (однозначно середня школа), вчителька математики дала додому дітям таку задачку: у склянку біжить вода зі швидкістю, за якої об’єм подвоюється за секунду. За 14 секунд набігло півсклянки. Запитання: скільки часу потрібно, щоб склянка наповнилася?