Син-студент стривожений: таки не на жарт, каже, все закрутилося зі стипендіями. Якщо справді відберуть, буде шкода, старався ж.

«Не хвилюйся, — кажу, — в тебе ж самі п’ятірки, виходить, матимеш академічну за особливі досягнення». Уже кілька семестрів поспіль він, студент факультету іноземної філології, отримує підвищену стипендію — 925 гривень на місяць. Вистачає її не набагато, але певний стимул учитися є, і я це бачу.

Здається, ясно як день: розмазати стипендії, наче кашу на тарілці в казці про сороку-ворону, — не вихід, напівголодними залишаться всі. Зміни, поза сумнівом, потрібні. Та чи варто змінювати все й одразу, та ще й за, м’яко кажучи, ненадійними критеріями?

Де, скажіть, логіка, у визначенні критеріїв для отримувачів соціальних стипендій, частку яких пропонують істотно збільшити? Спочатку нам казали про сиріт (яким держава й так щомісяця виплачує допомогу обсягом 1989 гривень) та інвалідів, які теж отримують встановлені залежно від групи інвалідності пенсії. Це як — по два види соціальної допомоги одним і зовсім нічого — іншим? І чому університети мають підміняти органи соціальної опіки?

Тепер заступник міністра озвучив інший критерій: соціальну стипендію він пропонує виплачувати тим студентам, чиї батьки мають субсидії. А чи знає молодий посадовець, що аби отримати субсидії, люди з доходами виписуються із квартир і навіть фіктивно розлучаються, і що ці явища давно масові? Пропонували ще один критерій — малозабезпеченість. Так-от, на рівненському Поліссі лише одиниці не копають або ж коли-небудь не копали бурштин, доходів від якого в довідках, звісно ж, не буде. Тобто соціальну стипендію як «малозабезпечені» отримуватимуть і ті, чиї родини роз’їжджають на броньовиках і авто віп-класу. До того ж, такий підхід відкриває широке поле для зловживань.

Нам кажуть про європейський підхід: справді, в Європі існують соціальні стипендії. Але маніпуляцій із доходами там точно менше, якщо вони взагалі не зведені нанівець. Ось із чого, як на мене, треба починати — з детінізації економіки і нашого щоденного життя. А ще — з вирівнювання ситуації з підготовкою фахівців у вишах та реальними потребами ринку праці. Тобто вчити бюджетним коштом виключно тих, хто завтра (принаймні гіпотетично) матиме роботу. Тоді й гострота питання про стипендії відпаде.

Щодо незначного числа тих, хто все-таки отримає академічні стипендії. Який сенс їм вчитися на відмінно, якщо в магістратуру все одно візьмуть за гроші? Платна магістратура — це друга новація Мінфіну. Щоправда, Прем’єр оперативно відреагував: «Розумію прагнення Мінфіну знайти резерви в бюджеті, в тому числі і для реформи вищої школи. Але з деякими пропозиціями погодитися не можу. Ми визначили освіту як один із пріоритетів на наступний рік, тому що це майбутнє нашої держави. Підтримуватиму рішення, які сприятимуть підвищенню якості освіти, але проти того, що обмежуватиме її доступність», — написав він у Facebook саме щодо платної магістратури.

Інакше добряче ризикуємо: у країні талановитої молоді просто не залишиться…