Моя мама росіянка, з Красноярського краю. Коли сорок п’ять років тому вона приїхала в містечко Вільнянськ, розташоване за 20 кілометрів від Запоріжжя, то свекруха, моя баба Віра, загадала їй роботу: «Доню, візьми драбину, залізь на горище і зніми борошна».

Мама часто згадує той випадок: «Я стала посеред двору й думаю: що воно таке драбина, де те горище і яке це борошно на вигляд».

Та вже за півроку жодних проблем із розумінням родичів, співробітників (мама пропрацювала багато років агрономом на сортовипробувальній станції, мережу яких знищують, але це інша розмова) та сусідів не виникало. Діватися було нікуди: на нашому кутку всі говорили українською: і Самусі, й Вермищуки, і Кривошапки, і навіть Добриніни, які жили через паркан.

До чого розповідаю цю історію? А до того, що в Україні немає тих, хто не розуміє української. Або тих, хто не може вивчити значення базових українських слів та словосполучень. Хай навіть людина говорить іншою мовою і хай обходилася без цього знання за часи совка — за 25 років незалежності розуміння (на жаль, про повноформатне користування ще не йдеться) української стало життєво необхідним в Україні.

Не вірите моїй суб’єктивній думці? Добре, подивімося, що каже статистика. У червні цього року соціологічна група «Рейтинг» провела національне опитування щодо самооцінки рівня знання мови в Україні. Серед опитаних лише кожен сотий сказав, що не знає мови. Тобто таких незнайок у нашій країні лише один відсоток! Ще п’ятеро вважають, що мають лише початковий рівень знання української. Сорок два оцінюють свою українську як знану добре, решта 52 знають мову дуже добре.

Водночас російську не знають удвічі більше — два відсотки. А дуже добре сусідську мову знають лише 39%. Отож ви можете спокійно говорити українською з усіма співгромадянами. І саме українська в Україні має бути мовою, як кажуть комп’ютерники, «за визначенням» («за замовчуванням»). Звертайтесь і розмовляйте українською з усіма (хіба що крім іноземців). І навіть якщо ваш співрозмовник, чомусь соромлячись говорити українською (хоча як на мене, то краще нашою з помилками, ніж іноземною ідеально), відповідає вам російською — тримайтеся свого берега.

Це називається мовною стійкістю. Це означає шанувати себе, предків та свою мову, країну, історію.

Побутує думка, що «ввічлива», «цивілізована» людина відповідає співрозмовникові тією мовою, якою цей співрозмовник до неї звертається. Не ведіться на ці псевдокультурні заклики. Це не ввічливість, це слабкість.