Посівна у краї проходить у складних умовах: несподівано дощова погода, жодного форвардного контракту з Аграрним фондом України, що дало б змогу взяти безвідсотковий кредит на добрива та пальне, мінування близьких до лінії розмежування земель. Розраховувати аграріям доводиться лише на талан та власну кишеню.

Торішні ціни на соняшник та кукурудзу (вдвічі вищі, ніж зазвичай) зумовили «моду» на них серед аграріїв нинішньої весни. До того ж через постійні дощі у краї не змогли в оптимальні терміни посіяти ранні ярі зернові.

А ось кукурудзу як пізню культуру починають висівати на початку травня. Тож фахівці припускають, що на вільних площах аграрії захочуть посіяти саме царицю полів.

«За законом про землю, втручатися, вимагати від власника землі, що саме сіяти, ми не можемо. Їх не фінансують із державної скарбниці, а лише із власної кишені, отже вони роблять так, як вважають за краще, — розповідає директор департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Григорій Кравченко. — Але ми долучаємо науковців, щоб застерегти: не можна вирощувати лише соняшник. Рекомендуємо висівати всі культури». 

За його словами, до рекомендацій таки прислухаються: льону посіяли майже 5 тисяч гектарів, гірчиці (хоч і не планували) — майже 4 тисячі. 

Для краю це багато, адже цими культурами тут раніше не займалися. Та гірчиця — найкращий попередник для будь-якої сільгоспкультури, передусім для озимини. А якщо врахувати, що її олія йде для двигунів літаків, то виходить, що ця культура дає змогу навіть заробити валюту, бо приваблива для Європи.

Гроші аграріям зараз конче потрібні: через брак паритету цін дуже дорого виконувати усі необхідні технологічні процеси для отримання високих врожаїв. За даними департаменту агропромислового розвитку обласної військово-цивільної адміністрації, якщо раніше тонна зерна озимої пшениці коштувала майже на рівні тонни аміачної селітри (зерно — 2,8—3 тисячі гривень, селітра — майже 3,5 тисячі гривень), то нині у цьому співвідношенні остаточно перемагає тонна добрив: вартість зерна втричі нижча (3,5 тисячі гривень дають за зерно, а аміачна селітра коштує понад 12 тисяч гривень за тонну).

Але поки аграрії з півночі області шукають гроші на добрива, то дедалі більше їхніх колег, чиї землі лежать поблизу самопроголошеної «ЛНР» або за лінією розмежування, протягом останнього року так втомилися, що готові кинути свої лани.

«Працюючи в умовах проведення АТО, аграріям доводиться тісніше співпрацювати із правоохоронними органами та ДСНС. З 10,5 тисячі гектарів, замінованих поблизу розмежування вогню, а саме в Попаснянському, Станично-Луганському, Новоайдарському районах, нині залишились небезпечними близько 2 тисяч. На жаль, навіть розміновані землі поки що не можна обробляти. Там неможливо працювати з огляду на те, що досі тривають обстріли, хоч й не такі потужні. Ризикувати життям людей не варто. Крім того, немає сенсу сподіватися на врожай там, де він може згоріти. Адже війна ще не закінчилась, і ніхто не знає, що буде завтра, — каже Григорій Кравченко. — Ось у Станично-Луганському районі господар 3700 га, які лежать за річкою Деркул, поблизу українсько-російського кордону, покинув землю через великий ризик та побоювання воєнних дій на цій території. Шукаємо туди інвестора, бо це одні з найкращих земель області. Колись там працював радгосп, який займався насінництвом: вирощував насіння буряку, моркви, помідорів, огірків тощо.

У Широкому господар сільгосппідприємства «Агро-Восток» теж закрив бізнес і тепер переводить у Житомирську область: він півроку провів у підвалах «ЛНР». А підприємство у нього було потужним: маслопереробний та круп’я?ний цехи і великий тракторний парк, який частково вже вивезли. Сьогодні ми й сюди шукаємо інвестора. Це лише два приклади, а їх з десяток».

Але в Станично-Луганському районі не хочуть ризикувати людьми і коштами. Район найбільше потерпає від відтоку сільгоспвиробників, оскільки він лежить не лише на лінії розмежування вогню, а ще й біля кордону з Росією. Як відомо, тут накопичують велику кількість російської військової техніки, яка будь-якої миті може почати наступ.

За словами Григорія Кравченка, звертаються й аграрії з окупованої території: розпитують, чи не можна виїхати та розпочати справу з чистого аркуша. Так, один краснодонський аграрій розповів, що торік зазнав збитків на 5 мільйонів гривень: частково його врожай погорів від вибухів, частково він його не зібрав через воєнні дії, сіяти не зміг, бо не зібрав восени тому, що поля було заміновано. А зерно, що в нього ще є в коморі, бойовики заборонили продавати, бо воно «належить республіці». Господарство зазнає великих збитків. Але перевести бізнес на українську Луганщину таким аграріям важко: сільгосптехніку, яка коштує мільйони, не дають вивезти. Переїхати і взяти землю обробляти? А чим?

Тож виходить, що страждає земля по обидва боки лінії розмежування. Інакше й не може бути під час воєнних дій.