Нещодавно Інтернет поширив інформацію про знахідку цінних книжок у резиденції «Межигір’я». Серед них — «Апостол» першодрукаря Івана Федорова, виданий 1574 року. Вона є першою точно датованою українською книгою і писемною пам’яткою світового значення.
Тож автор інформації зробив припущення, що знайдені твори «були просто викрадені з державних музеїв на втіху знахабнілому диктаторові». Для підтвердження цього йому, звичайно, слід було побувати в музеях, де зберігають стародруки. Але він цього не зробив. І пішли гуляти світом чутки про те, які нехороші люди працюють у музеях.
«УК» вирішив скористатися золотим правилом: «Вір, але перевір». Оскільки відомо, що примірник львівського видання «Апостола» 1574 року Івана Федорова зберігається в Музеї книги і друкарства, телефонуємо туди.
— Наш примірник на місці, — повідомила його директор Валентина Бочковська, — зберігається під надійною охороною.
— Що ж за книгу знайдено в Межигір’ї?
— Мені особисто вдалося побачити книжки, про які йдеться в Інтернеті, оскільки ми були офіційно запрошені для експертизи цих видань за присутності ЗМІ, представників української церкви Київського патріархату й інших уповноважених осіб. Як директор музею запевняю, що жодна з них не належить нашому музею. З часу його створення в 1973 році інших примірників «Апостола» Івана Федорова в колекції музею ніколи не було. Про це свідчать і наші документи, й каталоги українських та зарубіжних колег. Так, в останньому каталозі зазначено, що в наукових колекціях світу нині зберігається 118 примірників цього видання і два фрагменти. Його приблизний наклад становив 1200–1500 примірників.
Водночас відомо, що книжка зберігається в багатьох приватних колекціях і регулярно з’являється на аукціонах. Врахувавши вищесказане та після огляду всіх стародруків, знайдених у Межигір’ї, де на жодному з них немає відповідних позначок та штампів державних музеїв і колекцій, попередньо висловлюємо свою думку, що книжки, очевидно, перебували в приватних колекціях і були подаровані чи придбані, можливо, на аукціонах. Їх оглянули також наші колеги з Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, зауваживши, що їхніх книжок там немає. Тож інформація в Інтернеті викладена некоректно щодо музеїв та наукових установ, оскільки до нас автор не звертався, не перевіряв інформації.
Валентина Григорівна звернула увагу й на таке: в експертній оцінці примірника, знайденого в Межигір’ї, зазначено, що його звірено з музейним експонатом. На полях знахідки є помітки, яких немає на музейному експонаті.
Здається, всі крапки над «і» розставлено. Однак виправдовується не той, хто припущення подав як факт. На чесних людей кинуто тінь. Акцент у цій історії, мабуть, слід робити ще на одному. Усі цінні подарунки Президент має передавати на зберігання в Національну бібліотеку ім. В. Вернадського, де є спеціальний відділ. Але так не було, тому й виникла проблема. Аби в майбутньому подібного не траплялося, посадовці всіх рангів мають дотримуватися букви закону і норм маралі.
Постає, звісно, запитання: що робити зі знайденими стародруками? Фахівці одностайні в тому, що їх місце в музеях і бібліотеках. Визначати їхню долю має Комісія з переміщення культурних цінностей.
І ще один урок з цієї історії. Майдан вимагає люстрації. Робити все слід зважено і об’єктивно. Кинути тінь на невинну людину, зламати її долю просто. Тож керуймося не припущеннями, а фактами.
Ми в Google+