За історію незалежної України, на жаль, так і не вдалося здійснити реформи в медицині. Для успіху головне — наступність. Реформи в західних країнах тому і були успішними, що кожна нова влада продовжувала і розвивала політику попередників. Щоб пробити нині бюрократичне середовище, необхідно модернізувати систему, тож іншого шляху, крім реформування, в України немає.
Здоров’я та життя — не майданчик для експериментів
Ідея децентралізації влади Президента Петра Порошенка якраз і передбачає такі зміни. Передача повноважень зверху до низу по всій вертикалі влади, реорганізація та оптимізація органів управління на місцях, зміна фінансування на користь територіальних громад — все це має дати новий імпульс країні й спонукатиме зрушення з місця кожної галузі.
Спроби реформування медицини та охорони здоров’я в Україні робили неодноразово. Медична громадськість і пацієнти пережили й масове скорочення лікувальних закладів, і штучне створення госпітальних округів, інші випробування, які проводилися реформаторами від влади. Але здоров’я й життя людини — не майданчик для експериментів, і до змін в галузі треба ставитися відповідально.
Хоч як це прикро, але в галузі досі використовують радянську, неринкову, неякісну систему Семашка, яка передбачає фінансування лікувальних закладів за кількістю ліжко-місць, яких в Україні 400 тисяч. Насправді працюють з них лише 30%. Тому майже 60 мільярдів гривень, які бюджет щороку спрямовує на медицину, використовують неефективно. Коштів вистачає тільки на заробітну плату медпрацівників, яка найнижча в країні, оплату комунальних послуг, утримання застарілої, неякісної інфраструктури, й нічого не залишається на придбання новітнього обладнання, забезпечення високої якості медичних послуг. Ця система багато років тому показала свою неспроможність.
Не секрет, що медична галузь вважається найбільш корумпованою в країні. І справді, 70% доходів медичні заклади отримують у тіньовому режимі. Так або інакше, а пацієнт змушений платити за лікування через благодійний внесок на лікарню або напряму лікарю. В Україні медицина давно не безкоштовна. Треба, щоб лікарні самі для себе заробляли гроші, й неважливо яким чином: через добровільні внески, страхову медицину або оплату конкретних послуг. Важливо, щоб легально і обгрунтовано.
Нині лікарі залежні від відсталої системи прийняття рішень, в якій вільно почувають себе бюрократи середньої і вищої ланки, пов’язані круговою порукою з корупціонерами в галузі. Потенційні агенти змін зараз воліють мовчати, побоюючись висловлювати свої міркування. Але вони стануть сміливішими й вільнішими в реалізації своїх ідей, якщо відчують підтримку на найвищому державному рівні. Для цього насамперед необхідна законодавча ініціатива. Пакет законопроектів з реформування, поданий МОЗ і зареєстрований в парламенті, може і буде ухвалено. Але в країні існує практика відтермінування найважливіших статей прийнятих законів, як це трапилось із законом про вищу освіту в Україні. Ось і виходить, що добрий закон залишається на папері, а на практиці нічого не змінюється.
Не відкладати на потім
На мій погляд, майбутнє вітчизняної медицини за децентралізацією. Організаційно децентралізація передбачає делегування повноважень та підвищення ролі територіальних громад при виборі стратегії розвитку сектору охорони здоров’я і зокрема формування кадрового резерву та матеріально-технічного забезпечення, автономію та комбіновану систему фінансування. Досвід розвинених країн свідчить про те, що децентралізація дає змогу підвищити якість медичних послуг, забезпечити належну гнучкість системи охорони здоров’я на виклики поточної епідеміологічної, екологічної ситуації та особливостей того чи іншого регіону.
Оптимальна система надання медичної допомоги має бути орієнтованою на потреби пацієнта, активно використовувати ринкові механізми, передачу широкого кола повноважень лікувально-профілактичним закладам регіону із залученням регіональних наукових і освітніх центрів. Реалізація цих кроків дасть змогу забезпечити просування конкретних законодавчих ініціатив і ухвалення нормативно-правових актів, що формують законодавче поле реформування медичної галузі. Основою для вибору напрямку змін повинна стати широка дискусія в суспільстві.
Але треба розуміти, що будь-які реформи здійснюють професійні кадри, а якість медичних послуг залежить від впровадження інноваційних технологій. Тому модернізація медичної освіти і науки має йти попереду усіх реформ в галузі. Мало хто зараз про це говорить. Складається враження, що зміна цих сфер діяльності знову відкладається на потім, що не зовсім правильно.
Університетські клініки — центри реформування медицини
За роки незалежності ми весь час реформуємо вищу медичну освіту: то запровадили Болонську систему, то робили різкий крен в інший бік і готували виключно сімейних лікарів. Наша непослідовність і небажання переймати міжнародний досвід привели до наступної реформи. Врешті, маємо збагнути, що найбільш якісна медична допомога та підготовка фахівців у країнах Європи і Америки — саме в університетських клініках. Найвідоміші з них — у Німеччині, Ізраїлі, у Відні.
Уже не нагальне питання, бути чи не бути університетським клінікам в Україні. Відповідно до вимог Закону України «Про вищу освіту» ВНЗ медичного профілю повинні мати такі клініки. Адже саме цей дієвий крок може прискорити реформування охорони здоров’я. Університетська клініка об’єднує навчання, науку, лікувальний процес, сприяє поліпшенню практичної підготовки лікаря. Вона може бути структурним підрозділом медичного ВНЗ, а може взаємодіяти з ним, з місцевим самоврядуванням і Міністерством охорони здоров’я на засадах кооперації. Нині в Німеччині одна університетська клініка обслуговує два мільйони населення. Тобто при такому співвідношенні в Україні має бути не менше 20 університетських клінік. Зараз їх значно менше, бо процедура їх створення і оснащення ще дуже заорганізована і непроста. Я це можу стверджувати, бо за десять років Одеський національний медичний університет відкрив п’ять власних клінік: дві багато?профільні, дві стоматологічні й офтальмологічну. Дві з них пройшли міжнародну атестацію і мають сертифікат якості ISO900. Вони — пілотні майданчики реформування медичної освіти в Україні.
Якщо вже проводити децентралізацію в медичній галузі, то вона має торкнутися і медичної освіти. Формально новий закон про вищу освіту дав університетам свободу, проте медичні ВНЗ, що перебувають в правовому полі Міністерства охорони здоров’я, досі не можуть вести самостійну кадрову політику, не мають фінансової автономії. Зокрема досі не врегульовано питання про можливість мати власні незалежні рахунки в держбанках і розпоряджатися коштами, які заробив університет, згідно з його потребами.
За Міністерством освіти і науки має залишитися визначення загальної стратегії вищої освіти. А Міністерство охорони здоров’я має формувати обсяг державного замовлення підготовки фахівців по регіонах, фінансово його забезпечувати та здійснювати працевлаштування випускників. Розробляючи реформи в медицині, важливо пам’ятати заповідь Гіппократа: «Не нашкодь».
Є ресурс
Це стосується і реформування медичної науки. Якщо подивитись з позицій якості, то виявляється, що наші наукові дослідження мають, як правило, лише внутрішнє використання. Найчастіше вони присвячені вивченню, вдосконаленню, оптимізації методів діагностики та лікування тієї чи іншої патології. Потрібні не окремі публікації, а результат. Стало модним ховати недоліки в науці за тимчасовими труднощами, пов’язаними з недостатнім фінансуванням, що є свідомою оманою суспільства. Так фінансування НАН і НАМН України у 2012-му порівняно з 2001-м зросло вдесятеро, а фінансування НАМН збільшувалось і в 2013-му році, коли воно було заморожено для інших академій. Результату немає. Причина в тому, що кошти витрачали вкрай неефективно: не на розвиток науки, а на соціальний захист науковців і утримання будівель науково-дослідних інститутів.
Зараз, коли країна у стані війни, треба очікувати зниження бюджетного фінансування медичної науки. Що не означає заборону фундаментальних досліджень, а тільки ще раз доводить: всі вони мають бути доведені до соціально-корисного рентабельного завершення. Треба відійти від звичного фінансування з бюджету до комбінованого отримання коштів, як це відбувається в усіх країнах світу.
Більшість прикладних наукових розробок має фінансувати приватний бізнес, а не держава. Я не вірю в те, що наші олігархи завтра вишикуються в чергу для підтримки медичної науки. Тут нам знову потрібна підтримка парламенту, який має законодавчо змусити їх вкладати кошти в прикладну науку і наукові розробки.
Наукові установи також не повинні пасти задніх. Перехід науково-дослідних інститутів НАМН та МОЗ, про що йдеться останнім часом, до грантової системи фінансування може стати добрим стимулом зміни принципів і змісту наукових досліджень, зробить їх більш обгрунтованими, цілеспрямованими, конкурентоспроможними, що допоможе отримувати практичні соціально-корисні результати та інвестиції.
Один із прикладів децентралізації в медицині — створення на Одещині Регіонального медичного центру. Провідну роль у ньому відіграватиме Одеський національний медичний університет. Центр включає також представників професійних асоціацій, органів самоврядування територіальної громади, представників неурядових організацій, а також асоціацій пацієнтів. Для виконання делегованих завдань використовують ресурси університетських клінік ОНМедУ, Центру інноваційно-практичної підготовки лікаря, центрів атестації кадрів, контролю якості медичних послуг та внутрішнього контролю якості освіти.
Чи є децентралізація в медичній галузі панацеєю, яка допоможе підвищити якість медичного обслуговування населення України, покращити соціальне становище українського лікаря, яка підніме з колін медичну науку? Вважаю, що це скоріше засіб, використавши який, можна модернізувати не тільки кожну ланку, але й всю медичну галузь.
Валерій ЗАПОРОЖАН,
академік НАМН України,
ректор Одеського національного медичного університету
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+