ВІЙСЬКО

Змінивши перо на багнет, власкор "Урядового кур'єра" за день служби на власному досвіді пересвідчилась, який-то він на смак - армійський хліб...

На вулиці - мінус чотирнадцять. Сильний вітер на плацу пробирає до кісточок, навіть теплий бушлат та шапка-вушанка не рятують від холоду. Запорізький радіотехнічний батальйон ПС ЗС України дислокується посеред степу - тут ніде сховатись від негоди. Та ритуал заступу на бойове чергування у цьому військовому підрозділі щоранку здійснюють за будь-якої погоди. Цілодобово бійці батальйону охороняють державний кордон України у повітряному просторі, забезпечують протиповітряну оборону важливих державних об'єктів.

Запорізький радіотех- нічний батальйон та його підлеглі роти "тримає небо" над територією радіусом понад 300 км: від кордону з Румунією на заході до кордону з Росією на сході, від Харкова на півночі до Чорного моря на півдні. У сфері його компетенції - безпека з повітря для великих міст, гребель Дніпровського каскаду, Запорізької АЕС. Тож воїнський ритуал - урочистий наказ комбата підполковника Валерія Андріянова стати на чергування і Гімн України підсилюють надзвичайну відповідальність за його належне виконання.

Авторці цих рядків доручили зайняти пост чергового оператора радіолокаційного комплексу РЛК5Н87. Начальник радіовузла майор Андрій Гладков і начальник РЛК майор Сергій Рябухін пояснили, як перевірити боєготовність станції, як знайти і повести ціль на моніторі індикатора кругового огляду: визначити її координати і дальність та доповісти на командний пункт. Поки з'ясувала значення деяких термінів та набула потрібних навичок, від напруження ледве не зомліла. І це тільки одну ціль "повела", а буває, їх потрібно вести одночасно кілька десятків! Приміром, супроводжувати літаки пасажирської авіації, бо тут пролягають основні повітряні транспортні коридори. Та хто знає, чи не залетять, бува, й якісь недруги. Тому й такий високий ступінь відповідальності: черговий оператор не може навіть на мить втратити пильність і упустити хоч якийсь нюанс оперативної обстановки.

Щоб підготувати фахівця високого класу для роботи зі складною військовою технікою, потрібен час - щонайменше 6-9 місяців, згодом пояснив комбат Валерій Андріянов. Солдатська ж служба нині триває всього рік. Ледве боєць освоїв техніку, а йому вже час на "гражданку". Приходить поповнення, і знову треба вчити. Тож коли хтось із воїнів виявляє бажання залишитись у батальйоні на контрактній службі, командир сприймає це з радістю.

З останнього призову солдат Денис Куренний, мій напарник у чергуванні, вирішив продовжити службу у батальйоні за контрактом. Хлопець має звільнятися вже навесні. До армії працював стерновим матросом на річковому пасажирському судні "Ломоносов". Навряд чи робоче місце й досі чекає на нього, та й інтерес до флоту, як стверджує Денис, він уже втратив. Натомість у батальйоні - відповідальна місія, солдат відчуває, що потрібен Батьківщині. А моральний стимул часом буває сильнішим за матеріальний.

Після напруженого чергування приємно повернутися до затишної казарми! Слід віддати належне командуванню батальйону за створений майже домашній затишок. Приміщення недавно відремонтоване, світле, просторе, а головне - тепле. Є тут і своєрідний спортивний зал, де хлопці у вільну хвилинку залюбки тренуються на снарядах. У батальйоні доволі пристойна бібліотека, хвалиться заступник командира з виховної роботи капітан Андрій Воронов. Дбають командири і про культурні потреби своїх підопічних. Регулярно батальйон навідують артисти з обласного центру, приїжджають із концертами й дітлахи з підшефної Запорізької гімназії N6. А на День захисника Вітчизни їх привітає заслужений діяч мистецтв України, автор і виконавець Анатолій Сердюк.

Тим часом день добігає обіду. Як кажуть, війна війною, а обід - за розкладом. Як солдата нагодуєш, так він і служитиме, переконаний комбат Андріянов. Тож харчоблок тут просто сяє чистотою, а військово- службовців годують по-домашньому.

- Хлопці у нас реально від'їдаються, - усміхається комбат. - За час служби навіть набирають вагу. А чому б і ні? Щодня калорійний раціон: м'ясо, сир, масло, практикуємо й рибні дні. Oдне слово, усе, що належить за розписом.

Проста солдатська їжа тут справді смачна. Жінки, що працюють на кухні (на щастя командира, солдати звільнені від необхідності тут чергувати, тож більше часу можуть віддавати навчанню), готують для хлопців як для рідних. Наливаючи супу по повній мисці, кухарка ще й примовляє: їжте, дітоньки, на здоров'ячко.

Недовгий обідній перепочинок - і знову на чергування. На такій службі спати ніколи. Потроху призвичаююсь до роботи - вже відрізняю на індикаторі літак від наземної позначки, освоюю розрахунки їх координат. Ох, і нелегко це дається!

- Молодець, солдат Зворигіна, - підбадьорює командир, - так і "відмінника бойового чергування" можна заслужити.

Висока оцінка моїх скромних досягнень змушує ретельніше виконувати поставлене завдання. Намагаюся якомога точніше визначати і видавати ціль і уявляю себе справжньою каріатидою, а напарника - атлантом, бо бійці батальйону, наче античні герої, буквально "утримують небо на своїх плечах".