Кандидат технічних наук
Петро КОРОЛЬ

Нині громадськість обговорює проект закону про заборону поліетиленових пакетів завтовшки 0,025 мм. Низка країн світу вже наклала табу на їх використання. Причина — вони шкодять довкіллю, бо розкладаються понад 200 років. Взамін розробники закону пропонують перейти на паперові пакети. А ось кандидат технічних наук Петро КОРОЛЬ, відгукнувшись на публікацію в «УК» від 14 березня, запропонував, відверто кажучи, несподіваний варіант альтернативної упаковки. Вона може бути виготовлена зі… звичайної соломи. Притому  з перспективою не лише морального зиску — нешкідливості для довкілля, а й значного економічного ефекту.

— Петре Васильовичу, чому саме солома?

— Відразу зауважу: вітаю ініціативу такого законопроекту. Хотілось би, щоб він був прийнятий і запрацював. Бо нині Україна завалена сміттям з пластикової тари. Отже, потрібно обмежувати її використання.

Автори законопроекту пропонують перейти на паперові пакети. Але екологи хвилюються, чи не обернеться це винищенням лісів, адже папір роблять із деревини. Та хочу звернути увагу — папір можна виготовляти і з альтернативної сировини. Для України, як відносно малолісної держави, найперспективнішою є солома, у першу чергу пшенична. З неї можна робити целюлозу і переробляти її на пакувальний, мішковий, офісний, офсетний, жиронепроникний та інші масові й спеціальні види паперу.

— Але ж чи не дефіцитна у нас солома? Багато аграріїв її залишають на полях для удобрення грунту, дехто використовує як альтернативне паливо замість газу… Та й чи багато у нас цього «добра» загалом?

— Достатньо. Щороку в Україні утворюється приблизно 20 млн т пшеничної соломи. З них понад 5 млн т взагалі не використовується. Щоб виробити тонну целюлози, потрібно 2,5 т соломи. Отже, з 5 мільйонів можна отримати 2 млн т целюлози і приблизно стільки ж паперу чи картону. Для порівняння: нині Україна щорічно споживає 1,6 млн т різних видів картонно-паперової продукції, а це 35 кг на одного жителя (передостаннє місце в Європі). У США на одного жителя припадає 312 кг, у країнах Західної Європи — понад 170 кг. Кожен житель планети Земля щорічно споживає 55 кг паперу і картону. Україна відстає від середньосвітового рівня в 1,7 раза.

Ця солома ще скоро перетвориться на пакет... Фото з сайту dr-4bak.livejournal.com

— Чому ж досі солома як сировина була «не в фаворі»?

— Бо раніше були проблеми. Найперша — технічні труднощі з регенерацією відпрацьованих лугів, які утворюються при варінні соломи. Виробництво целюлози без шкоди довкіллю не можливе без цієї технологічної операції. Але в соломі у невеликих кількостях є сполуки силікатів, які утруднюють процес спалювання і утилізації лугів.

Лише у минулому десятиріччі з цією проблемою успішно впоралися у Фінляндії, здійснивши, по суті, прорив у технології переробки соломи. Фінські дослідники розробили новий метод варіння целюлози з однорічних рослин, який отримав назву метод «Кемполіс». Ця технологія вже відпрацьована. Декілька років цей метод вивчали фахівці з Китаю та Індії. Нині у цих країнах почали будувати два потужні заводи, які варитимуть солом’яну целюлозу за методом «Кемполіс». На черзі нові підприємства. Тож назріває бум у виробництві целюлози із соломи та інших однорічних рослин. Дуже хочеться, щоб Україна його не проспала.

— Що потрібно зробити, аби «прокинутися»?

— Треба збудувати підприємства, які спеціалізуватимуться на виробництві різних видів паперової продукції на базі використання соломи. Звісно, потрібен час, гроші і впевненість у реальності проекту. Тому треба спершу спорудити один завод, щоб набратись досвіду і знань.

Вважаю, що його було б доцільно розмістити на майданчику діючого паперового підприємства. Це зменшить вартість заводу і скоротить терміни введення його в дію. Найпридатнішим для цього став би Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат. Донедавна там працював целюлозний завод, тож є інфраструктура і кваліфіковані кадри. А ресурсів соломи у радіусі до 100 км також достатньо.

Наразі асоціація «Укрпапір» провела попередні переговори з розробником технології щодо будівництва заводу в нашій країні.

— Які переваги нового методу?

— Найперше — те, що він екологічно прийнятний для довкілля, бо викиди в атмосферу і водойми мінімальні. Фахівцям відомо, що найрентабельніші підприємства — із замкненим циклом виробництва. Тут якраз і йдеться про такий варіант. Отже, можна говорити й про економічний ефект. Але це ще не все.

За фізико-механічними і санітарно-епідеміологічними характеристиками солом’яна целюлоза, отримана за методом «Кемполіс», найпридатніша для виготовлення паперу для одноразових пакетів, офісного, друкарського і жиронепроникного. Додатково отримують фуран і оцтову кислоту. Зола, яка утворюється при спалювані лугів, багата калієм і повертається на поля як добрива. Отже, таке виробництво буде вигідне всім: і паперовикам, і хімікам, і аграріям, а найголовніше — не шкодитиме довкіллю. До того ж такий завод споживає мінімальну кількість води, тож його дуже просто розмістити у степовій чи лісостеповій зоні України, де й зосереджено найбільші ресурси соломи.

— А чи не стане нове виробництво «золотим», чи не використовуватиме багато енергоресурсів?

— Та «солом’яний» завод узагалі не потребує інших енергоресурсів! Він повністю забезпечується власною тепловою і електричною енергією, спалюючи відпрацьовані луги. А вони є різновидом твердого біопалива, яке практично нейтральне щодо парникового ефекту. Отже, виробництво целюлозно-паперової продукції із соломи повністю грунтуватиметься на енергії біомаси, яка вже нині є четвертим за значенням паливом у світі. Тож Україна може розпочати масштабне впровадження біоенергетики.

Виготовлення волокнистих напівфабрикатів із соломи дасть можливість Україні за короткий час досягти середньосвітового рівня споживання картонно-паперової продукції. За рахунок власного виробництва. Інакше доведеться нарощувати її імпорт — приблизно на 8 млрд грн щорічно.

Безумовно, у цього проекту теж будуть скептики, як у кожної нової справи. Доречно згадати, коли наприкінці 1970-х у СРСР розпочиналось будівництво відразу 7 комбінатів (з них 2 в Україні) на базі використання макулатури, теж було чимало сумнівів. Але через 15—20 років макулатура стала найпоширенішою сировиною у виробництві картону. Так буде і з соломою, якщо держава створить умови для її використання у виробництві паперу.

— Які умови потрібні?

— Законом про заборону поліетиленових пакетів і перехід на паперові потрібно надати значні пільги виробникам паперу із соломи та агровиробникам. У публікації «Урядового кур’єра» я звернув увагу, що екологи виступають саме за пільги. Справді, коли виробники відчують, що держава зацікавлена в їхній роботі — результат не забариться. І пільги мають бути значні, бо справа для нашої країни нова і перспективна.

— Коли ж, на вашу думку, з’явиться такий завод і скільки грошей для цього потрібно?

— Нині асоціація «Укрпапір» розпочинає розробку ТЕО такого заводу. Він буде готовий у третьому кварталі цього року. Тоді зможемо говорити про вартість будівництва і терміни окупності проекту. На проммайданчику діючого підприємства завод можна збудувати і ввести в дію через півтора року.

Хочу звернути увагу: папір для виготовлення пакетів не повинен містити макулатуру, бо це небезпечно для здоров’я людей. Тому він має на 100% складатись з первинного волокна — целюлози чи хіміко-механічної маси. В Україні їх виробництва немає. А поки з’явиться власне виробництво солом’яної целюлози, доведеться імпортувати целюлозу з деревини і робити з неї папір —основу для пакетів або завозити папір.

Інна КОСЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК» 

Петро КОРОЛЬ. Народився 1949 р. у с. Софіївка на Рівненщині. Закінчив КДУ ім.Т.Шевченка за спеціальністю «хімія». Кандидат технічних наук. Стажувався у США за спеціальністю «екологія цалюлозно-паперової промисловості». Трудову діяльність розпочав на Омському картонно-рубероїдному комбінаті. Пізніше працював у науково-дослідних інститутах целюлозно-паперової галузі. З 2000 року був заступником гендиректора, технічним директором управляючої компанії ВАТ «Жидачівський ЦПК» та ВАТ «Ізмаїльський ЦКК», яка нині має назву «Основа Папір». Нині є консультантом у міжнародній інвестиційній компанії. Автор понад 50 наукових праць, у тому числі в зарубіжних виданнях, 12 авторських свідоцтв і чотирьох патентів.

ДО РЕЧІ 

 Київ посилив контроль за вивезенням відходів

СТОЛИЦЯ. Київська влада встановила жорсткіші вимоги до роботи столичних підприємств-перевізників твердих побутових відходів. Відтепер підприємства, що збирають і вивозять сміття, отримуватимуть оплату за надані послуги після підтвердження обсягів з місць захоронення чи утилізації відходів. Про це повідомили у Головному управлінні комунального господарства столиці.

Запровадження такої схеми розрахунків дасть можливість визначити реальний обсяг побутових відходів, що утворюються у місті. Крім того, такий механізм спонукатиме підприємства сумлінніше виконувати свої обов’язки. Ініціатори нових вимог сподіваються, що це також допоможе уникнути утворення несанкціонованих сміттєзвалищ у зелених зонах.

Також на підприємства-перевізники покладено зобов’язання щодо забезпечення зон обслуговування необхідною кількістю контейнерів для роздільного збору сміття. Це дасть можливість зменшити обсяги побутових відходів, які вивозять на захоронення, та привести до належного стану контейнерні майданчики і використовувати зекономлені кошти на подальший розвиток системи роздільного збору побутових відходів у столиці. Прес-служба КМДА повідомила, що такі вимоги вже запроваджені у Дніпровському, Печерському та повністю у Голосіївському районах.