Бригада підтримки — це не лише загородження та фортифікації. Це ще й всіляке сприяння бойовим підрозділам безпосередньо на полі бою. Мінування переднього краю, підготовка проходів у ворожих мінних полях — все це небезпечна, але водночас дуже важлива робота військових інженерів, девіз яких — «попереду перших».

Досить переконливим підтвердженням складних буднів згаданих захисників України історія бійця 91 окремої Охтирської бригади підтримки з позивним «AC/DC», який пройшов контрнаступ на півдні та разом з бойовими підрозділами заходив на Білгородщину по той бік державного кордону з державою­агресором.

Працювати на «УРці» найвеселіше 

«Якось підрив заряду нашої УР­77 викликав ланцюгову реакцію, і розірвалося усе мінне поле. Якби це знімали з дрона, то були б кадри, схожі на апокаліпсис», — згадує один з моментів своєї служби військовослужбовець 91 бригади підтримки Дмитро з позивним «AC/DC».

До речі, свій характерний позивний він отримав не випадково. Працюючи на машині для розмінування УР­77, Дмитро завжди вмикав колонку з піснями рок­гурту «AC/DC», а тому невдовзі закономірно з’явився цей бойовий псевдонім. 

А стосовно Сил оборони, то до їх лав він пішов добровольцем на самому початку повномасштабного вторгнення. Лихої ночі з 24 на 25 лютого 2022 року він разом із друзями — футбольними фанатами з Дніпра спершу вирішував, куди саме йти. Затим хлопці потрапили до бойової бригади, а Дмитро через відсутність військового квитка дещо затримався і згодом опинився в навчальному центрі, де готували військових інженерів.

«Як виявилося, я знайшов себе тут. Дружина навіть казала, що я і в армії відшукав собі рок­н­рол. А найвеселіше місце в інженерних військах — це робота на «УРці», — згадує Дмитро.

«УРка» — це самохідна реактивна установка УР­77, призначена для розмінування. Вона має спеціальний заряд масою до 900 кг тротилу та гальмівний трос завдовжки 450 метрів. Після запуску все навколо розривається, створюючи прохід у мінних полях.

Першим бойовим хрещенням для «АС/СD» стала Херсонщина поблизу Давидового Броду. Вже першого дня розвантаження підрозділ потрапив під ворожий обстріл фосфором. Боєць, не приховуючи, каже, що той лютий феєрверк він запам’ятав на все життя.

Далі були херсонський контрнаступ та складна операція на Запоріжжі під Роботиним. Там перед інженерами стояло надскладне завдання: зробити проходи у ворожих мінних загородженнях для наших підрозділів, які йшли в наступ.

«У нас завдання було дійти до міста Пологи. Тобто саме ми мали спершу пройти ворожі рубежі замінованими полями. Нам довелося робити по кілька виїздів на день, але це була надзвичайно складна робота, оскільки ворог замінував усе що тільки можна. Складно було навіть підійти на ту відстань, яка була потрібна для роботи. Звичайно, напередодні ми дуже потужно готувалися до цього. Готували всю нашу техніку та обладнання, весь особовий склад. Все­все попередньо планували. А своє бойове завдання всі знали напам’ять. Однак, на жаль, не вийшло зробити все, чого прагнули», — каже Дмитро.

Приміром, установку УР­77 бійцям періодично доводилося використовувати нестандартно. Іноді це було сплановано, а іноді й зовсім випадково.

«Якось стояло переді мною завдання зробити прохід. Та чогось вийшло так, що ми кинули заряд трохи не туди і накрили бліндаж. Але як потім з’ясувалося, то був дуже великий бліндаж, а там зосередилося багато ворожої піхоти. Потім комбат підрозділу, в інтересах якого ми працювали, вручив мені нагороду. Бо якби вони послали своїх людей зачищати той бліндаж, то було б багато жертв. А так вони зайшли і лише познімали зброю з уже мертвих окупантів», — розповідає захисник України.

«Золотий хрест» як символ відваги і героїзму 

А під час операції на Білгородщині, коли на ворожу територію заходили підрозділи Шейха Мансура, РДК та Легіону «Свобода росії», у Дмитра також було дуже цікаве завдання: навпаки, не робити прохід у мінних полях, а знищити певну будівлю.

«Цю споруду вороги використовували як пункт зв’язку. Вона була вся в ретрансляторах, антенах. Що ж, зайшли та рознесли її вщент. Вона розлетілася на друзки. Щоправда, на відході нашу машину уразив ворожий «ланцет», а тому всьому екіпажу доводилося виходити самостійно», — згадує «AC/DC».

Зрештою нашому екіпажу вдалося без втрат залишити ворожу територію. А за цю операцію Дмитра нагородили «Золотим хрестом» — почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ, яка символізує відвагу, героїзм і вірність.

Однак нині ситуація на полі бою змінилася. Через велику кількість дронів у повітрі використовувати УР­77 стало майже неможливо. Тому відтепер «АС/DС» здебільшого працює як сапер. Він встановлює різні загородження, серед яких єгоза, малопомітні перешкоди, міни ТМ­62, ОЗМ. Досить часто його група працює безпосередньо на лінії бойового зіткнення.

«Чомусь багато хто думає, що інженери працюють у безпечних умовах. Але це не так. Наш девіз — «попереду перших». Наприклад, піхота сидить на СП­шках. А наше завдання — обтягнути їх єгозою. Тобто потрібно ще ближче підходити до ворога. Ми буквально за кілька хвилин встигаємо вискочити, натягнути єгозу та ще поставити й ОЗМ (протипіхотна міна). Отож робота ця дуже важка. Але й потрібна. Наскільки ми зможемо все затягнути, настільки зможемо затримати ворога», — розповідає Дмитро.

Щоправда, тепер він відновлюється після кульового поранення. Тому поки що очолює групу прикриття для хлопців, які встановлюють та ремонтують антидронові сітки над дорогами. Його група вже збила шість ворожих дронів, полюючи на «ланцети», «молнії» та FPV. Проте сам «АС/DС» переконує: щойно повноцінно відновиться, одразу повернеться до своєї саперної групи.